Абвер
А́бвер (нім. Abwehr — оборона, відсіч, захист) — орган військової розвідки і контррозвідки Німеччини (1919–1944). Від 1919 до 1938 офіційно підпорядковувався військовому міністерству. 1938, після ліквідації військового міністерства, Абвер реорганізовано в управління розвідки і контррозвідки при штабі вермахту. 1935–1944 Абвер очолював німецький адмірал, розвідник В. Ф. Канаріс.
У центральному апараті Абвера діяли 5 головних підрозділів: «Абвер-І» — розвідка; «Абвер-ІІ» — організація саботажу, диверсій, терору й повстань на території противника, деморалізація його військ і тилу; «Абвер-ІІІ» — контррозвідка; «Абвер-аусланд (закордон)» — вивчення потенціалу іноземних держав; «Абвер-центр» — загальноорганізаційний відділ.
Із початком Другої світової війни вздовж нового кордону з СРСР було розгорнуто мережу спеціальних периферійних підрозділів — так званих абверштеллє (АСТ) і підпорядкованих їм абвернебенштеллє (АНСТ), які вели розвідувальну діяльність та підготовку відповідних спеціалістів для перекидання на радянську територію. Майже половина з них функціонувала в регіонах, що межували з УРСР: абверштеллє «Краків», «Відень», «Бухарест» та ін. Напередодні та в перші дні німецької агресії проти СРСР територіальні органи Абвера в багатьох країнах і на західному кордоні розформовано або суттєво скорочено як такі, що виконали свої функції. Натомість створено нові підрозділи із завданнями, які були продиктовані веденням бойових дій та потребами окупаційної влади.
У червні 1941 створено штаб «Валлі» — спеціальний орган, що безпосередньо керував розвідувальною діяльністю на Східному фронті. Штабу підпорядковувалися абверкоманди (спеціальні польові оперативні органи Абвера), а кожній абверкоманді — від 3 до 8 абвергруп. 1942 під егідою «Валлі» для боротьби з партизанським рухом і ведення пропаганди серед населення окупованої території був створений Зондерштаб «Р». Від жовтня 1943 цей підрозділ здійснював також агентурну розвідку в тилу радянських військ і створював розгалужену резидентуру.
Абвер мав також збройні формування спеціального призначення, зокрема полк (згодом дивізія) «Бранденбурґ-800», який здійснював диверсійно-терористичні акти і вів розвідувальну роботу в тилу радянських військ. Наприкінці 1944 дивізія «Бранденбурґ-800» почала діяти як звичайний військовий підрозділ; частину її складу передали у розпорядження винищувальних підрозділів військ СС.
На окупованій території СРСР, здебільшого у великих містах, що мали важливе воєнно-політичне та економічне значення, діяли периферійні органи Абвера, більшість із них — в Україні, зокрема: «Абверштеллє Україна» та підпорядковані йому абвернебенштеллє «Київ» і «Дніпропетровськ», «Абверштеллє півдня України», «Абверштеллє Крим», «Маріне Абверштеллє Крим». Вони мали аналогічні структуру й завдання, що й центральні відділи Абвера. Найбільший із регіональних підрозділів «Абверштеллє Україна» складався з 5 рефератів (відділів) і мав кілька філій, дислокувався послідовно у м. Ровно (нині Рівне), м. Полтаві, м. Здолбунів. У м. Києві діяв «Абвернебенштеллє Київ» — один із найбільш дієвих регіональних підрозділів, зашифрований під кодовою назвою установи зв’язку («Фербіндунґсштеллє»). Він плідно співпрацював з іншими німецькими спецслужбами, зокрема з київським підрозділом СД (служби безпеки), мав філії у м. Біла Церква та районах Київської обл. Під час відступу німців із м. Києва передислокувався до м. Ровно, а потім до м. Здолбунова. Основну частину співробітників та агентів відправили до м. Познані та зарахували до штату «Абверштеллє Познань». Восени 1941 створено «Абверштеллє півдня України», який дислокувався у м. Миколаєві й діяв на тер. Миколаївської, Херсонської, Сталінської (тепер Донецька), Запорізької, Кіровоградської, Вінницької, Одеської обл. УРСР та Ростовській обл. РРФСР (тепер РФ); у жовтні–листопаді 1943 передислокувався до м. Одеси. У м. Сімферополі з червня 1942 до звільнення Криму від німецьких окупантів (1944) дислокувався військово-морський контррозвідувальний регіональний орган Абвера «Маріне Абверштеллє Крим»; з 1942 до листопада 1943 працював також «Абверштеллє Крим».
Розгортання бойових дій на Східному фронті супроводжувалося створенням та розширенням мережі розвідувально-диверсійних шкіл і курсів, підпорядкованих штабу «Валлі» та окремим командам Абвера, які діяли при німецьких армійських угрупованнях. Агентів для навчання вербували, насамперед, серед військовополонених та осіб, налаштованих проти радянської влади. Такі навчальні заклади в різний час дислокувалися в Харківській, Полтавській, Київській, Запорізькій, Сталінській, Сумській, Кіровоградській та Вінницькій областях. Термін вишколу залежав від характеру подальшої діяльності.
У лютому 1944, через невдачі та конкурентну боротьбу з іншими спецслужбами Німеччини, В. Ф. Канаріса було усунуто з посади, упродовж весни–літа 1944 майже всі підрозділи Абвера, як і центральний апарат, реорганізовано, більшість кадрового складу перейшла на службу до Головного управління імперської безпеки.
Література
- Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сб. документов. Москва, 1995. Т. 1. Накануне. Кн. 1 (ноябрь 1938 г. — декабрь 1940 г.).
- Мадер Ю. Говорят генералы шпионажа. Отто Скорцени и секретные операции Абвера. Москва, 2000.
- Христофоров В.С. Органы госбезопасности СССР в 1941–1945 гг. Москва, 2011.
