Абсолютна ідея
Абсолю́тна іде́я (нім. absolute Idee) — філософське поняття, яке позначає надприродне і нічим не зумовлене духовне начало, доприродну сутність, «божественну» думку, надсуб’єктивний розум, який породжує реальний матеріальний світ — природу, людину, суспільство, а також людське мислення.
Абсолютній ідеї притаманні такі характеристики, як реальність, присутність, невідчутність, недоступність людському пізнанню та ін. Поняття «абсолютна ідея» уживається в системах об’єктивного ідеалізму, релігійній філософії. Воно є засадничим у філософії Ґ. Геґеля, де означає універсум у всій його повноті, безумовну, конкретну й особисту всезагальність, повноту всього сущого і яке саме є цим єдино сущим. Одночасно субстанція та суб’єкт, абсолютна ідея реалізує себе в процесі власного іманентного розвитку. Розгортання, саморозкриття змісту абсолютної ідеї, за Ґ. Геґелем, відбувається поетапно, поступально — як рух від абстрактно-всезагального до конкретно-часткового, як синтез безмежно загальних, а тому абсолютних протилежностей — мислення і буття, суб’єктивного й об’єктивного, завдяки чому відбувається перехід до вищих щаблів розвитку. На першому етапі абсолютна ідея постає як «ідея-в-собі», яка позбавлена самосвідомості і розвивається у формі чистого мислення. У такому вигляді вона є предметом логіки. Розгортаючи свій зміст від першої категорії (буття) до останньої (абсолютної ідеї), логіка постає абсолютно-конкретною єдністю всіх категорій. Другий етап саморозкриття абсолютної ідеї — природа, або її буття в матеріальній дійсності. Розкриваючи зміст в «іншому», в «інобутті», абсолютна ідея на етапі природи сходить до духу і повертається до єдності із собою. Дух — третій та останній етап саморозкриття абсолютної ідеї. Тут відбувається трансформація «суб’єктивний дух — об’єктивний дух — абсолютний дух», відбувається остаточне злиття одиничного із загальним, абстрактного з конкретним, реалізується повнота абсолютної ідеї — вона перетворюється в абсолютний дух, в «ідею-в-собі-і-для себе». Абсолютна ідея на цьому етапі — предмет геґелівської філософії духа. Абсолютна ідея, за Ґ. Геґелем, не існує окремо від логічної ідеї, природи і духу, до них і раніше них. Сам Ґ. Геґель припускав, що абсолютне одночасно існує в різних формах, жодна з яких не виражає його сутність повністю, а є лише окремим його аспектом.
У змісті абсолютної ідеї Ґ. Геґель виокремлює три аспекти: 1) субстанційний — як абсолютна субстанція, абсолютна ідея іманентно притаманна світу і визначає його розгортання; 2) діяльнісний, активістський — абсолютній ідеї іманентно притаманна здатність до самотворення, саморозвитку; 3) «самосвідомісний» — абсолютна ідея усвідомлює себе як «тотальність». Прагнучи до повного самопізнання і самореалізації, абсолютна ідея спрямовує та забезпечує процес розвитку всього сущого. За змістом абсолютна ідея репрезентує всі можливі форми та вияви буття, є не лише засадою всього існуючого (субстанція), а й вищою дієвою і творчою активністю (абсолютний суб’єкт) природи, людини, суспільства, держави. Форми свідомості й духу є лише різними формами та етапами саморозвитку та самопізнання абсолютної ідеї, яка в часі розгортає і демонструє свої приховані можливості й зміст.
Література
- Hegel G. W. F. Enzyklopädie der philosophischen Wissenschaften im Grundrisse. Heidelberg, 1830.
- Гегель Г. В. Ф. Наука логики: В 3 т. Москва : Мысль, 1970–1972. 1100 с. Серия: Философское наследие
- Румянцева Т. Г. Абсолютная идея // Всемирная энциклопедия: Философия. Москва : АСТ, Минск : Харвест, Современный литератор, 2001. С. 8.
- Булатов М. А. Абсолютна ідея // Філософський енциклопедичний словник. Київ : Абрис, 2002. С. 1–2.
- Быкова М. Ф. Абсолютная идея // Новая философская энциклопедия. 2-е изд., испр. и допол. Москва : Мысль, 2010. С. 7.
- Розова Т. В., Чорна Л. В. Філософська система Гегеля як вчення про етапи розвитку Абсолютної Ідеї // Гілея. 2015. Вип. 93. С. 226–230.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Козловець М. А. Абсолютна ідея // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Абсолютна ідея (дата звернення: 27.04.2024).
