Абуладзе, Тенґіз Євгенович
Абула́дзе, Тенґі́з Євге́нович (груз. თენგიზ აბულაძე; 31.01.1924, м. Кутаїсі, тепер Грузія — 06.03.1994, м. Тбілісі; похований у Дідубійському пантеоні, Грузія) — кінорежисер, сценарист, педагог, народний артист Грузинської РСР (з 1966), народний артист СРСР (з 1980).
|
Абуладзе, Тенґіз Євгенович (თენგიზ აბულაძე) | |
|---|---|
| Народження | 1924 |
| Місце народження | Кутаїсі |
| Смерть | 1994 |
| Місце смерті | Тбілісі |
| Alma mater | Тбіліський театральний інститут імені Ш. Руставелі |
| Напрями діяльності | кіномистецтво |
Життєпис
Навчався в Тбіліському театральному інституті ім. Ш. Руставелі (1943–1946, викладачі Г. Товстоногов, Д. Алексідзе). Закінчив режисерський факультет ВДІКу (1953, майстерня С. Юткевича; також навчався в О. Довженка).
Творчість
З 1953 — режисер кіностудії «Грузія-фільм». З 1974 викладав у Тбіліському театральному інституті. З 1976 Абуладзе — секретар правління Спілки кінематографістів Грузії. Народний депутат СРСР (1989–1991).
Працювати в кіно розпочав у співдружності з кінорежисером Р. Чхеїдзе — документальні фільми «Дмитрій Аракішвілі» (1953), «Державний ансамбль народного танцю Грузії» та «Наш палац» (обидва — 1954). Їхній спільний фільм «Лурджа Маґдани» (1955; за оповіданням К. Ґабашвілі) отримав приз як найкращий ігровий короткометражний фільм на Каннському МКФ (1956).
Перший повнометражний ігровий фільм Абуладзе, побутова драма «Чужі діти» (1958, за нарисом Н. Александрової; дію перенесено з Росії до Грузії), характеризується тонким психологічним малюнком, розкриває почуттєвий світ персонажів. Фільм створено під впливом кінотечії «італійського неореалізму», що було прагненням наситити картину енергією сучасного життя, «диханням вулиці» та потребою естетичного звільнення від офіційної соцреалістичної культури. Подальша творчість Абуладзе також несе на собі впливи творів видатних італійських кіномайстрів, зокрема, М. Антоніоні та Ф. Фелліні. Для фільмів Абуладзе характерні поєднання загальнофілософської тематики з глибоким зануренням до грузинської культури — в картинах Абуладзе, більшість із яких є екранізацією творів грузинської літератури, зображено традиції, життя та звичаї грузинського народу. За яскравість та виразність образів його кінострічки порівнюють із творами художників Н. Піросмані й П. Брейґеля. У трагікомедії «Я, бабуся, Іліко та Ілларіон» (1963; за романом Н. Думбадзе), йдеться про моральну відповідальність людини перед своїм народом, батьківщиною й власним сумлінням. «Мольба» (1968, за творами Важа Пшавели; Вища премія на МКФ авторського фільму в Сан-Ремо, 1973) — філософська притча про добро і зло, любов і ненависть, життя і смерть (створена за участі українського оператора О. Антипенка). «Намисто для моєї нареченої» (1974, за повістю дагестанського письменника А. Абу-Бакара) наслідує традиції класичного «крутійського роману» й має ознаки абсурдистської комедії, сповненої веселощів та пригод. «Древо бажань» (1977, за оповіданнями Г. Леонідзе; Спеціальний приз журі МКФ у Карлових Варах, премія «Давид ді Донателло» за найкращий закордонний фільм на італійських екранах, Державна премія Грузинської РСР ім. Шота Руставелі) — епічна драма з народного життя з елементами поетичного реалізму, в якій змальовано світ дореволюційного грузинського села. Фільм «Покаяння» (1984; Гран-прі Каннського МКФ, 1987) — розповідь в алегоричній сюрреалістичній формі про жахи сталінських репресій та небезпеку соціального й морального застою. За переконанням майстра, щоб побороти історію та страх перед минулим, народ має пройти через покуту. За часів «перебудови» в СРСР стрічка стала знаковим явищем кампанії з розвінчання культу особи Й. Сталіна й тоталітаризму загалом. Визначальними рисами всієї творчості Абуладзе є жіночий образ, що уособлює абсолютне добро, та образ дороги як символу життя й шляху до пізнання. В епілозі «Покаяння» героїня запитує: «Навіщо потрібна дорога, якщо вона не веде до храму?».
За кінотрилогію «Мольба», «Древо бажань» і «Покаяння» Абуладзе був удостоєний Ленінської премії (1988).
Література
- Marsh R. Literature, history and identity in post-Soviet Russia, 1991–2006. New York, 2007.
- Кваснецкая М. Тенгиз Абуладзе. Путь к «Покаянию». Москва, 2009.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Войтенко В. М. Абуладзе, Тенґіз Євгенович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Абуладзе, Тенґіз Євгенович (дата звернення: 28.04.2024).
