Абхазо-адизькі мови
Абха́зо-ади́зькі мо́ви — мовна сім’я, поширена на Північному Кавказі. Частина дослідників кваліфікує її як групу північно-кавказької мовної сім’ї (разом із нахсько-дагестанськими мовами, однак їхня спорідненість гіпотетична). Окрім Північного Кавказу, який є первісним ареалом абхазо-адизьких мов, унаслідок переселення в середині 19 ст. носії цих мов живуть також у Туреччині, Сирії та Йорданії.
У складі абхазо-адизьких мов виділяють абхазо-адизьку групу й убихську мову, що не належить до жодної групи.
Є інший поділ абхазо-адизьких мов: на абхазо-абазинську групу, адизьку групу й убихську мову.
В. Іванов і Е. Форрер припускали спорідненість абхазо-адизьких мов із хатською мовою, засвідченою в нечисленних клинописних пам’ятках 3 — початку 2 тис. до н. е.
Для всіх абхазо-адизьких мов характерний бідний вокалізм (від 2 до 3 голосних фонем) і багатий консонантизм (від 45 до 80 приголосних фонем).
Граматично мови цієї сім’ї належать до аглютинативних і ергативних. Як і в інших ергативних мовах, найважливішу граматичну роль у реченні відіграє дієслово у відповідній граматичній формі.
У наш час писемність усіх абхазо-адизьких мов ґрунтується на кириличній графіці, хоча для деяких, наприклад, у Туреччині, епізодично використовується латиниця (правопис на її основі не унормовано). У минулому для окремих мов абхазо-адизької сім’ї послуговувалися латиницею та грузинською графікою.
Література
- Балкаров Б. Х. Грамматика абхазского языка. Фонетика, морфология. Сухуми, 1966.
- Введение в абхазо-адыгское языкознание. Нальчик, 1970.
- Chirikba Viacheslav. Common West Caucasian. The Reconstruction of its Phonological System and Parts of its Lexicon and Morphology. Leiden, 1996.
