Австрія

А́встрія, Австрійська Республіка (нім. Österreich, Republik Österreich) — держава в Центральній Європі, в басейні середньої течії Дунаю. Назва «Австрія» походить від пізньолат. Austria — первісної назви східної частини Північної Галлії (від франк. auster, давн.в-нім. östar — схід).

Прапор

Герб

Австрія (Österreich)
Регіон планети	Центральна Європа
Столиця	Відень
Форма державного правління	республіка парламентсько-президентська
Форма державного устрою	федерація
Територія (кв.км)	83871
Офіційна мова	німецька мова
Грошова одиниця	євро
Країни-сусіди	Італія, Словенія, Чехія, Словаччина, Німеччина, Швейцарія, Ліхтенштейн, Угорщина

Географічне положення

Карта Австрії

Столиця Австрії — Відень

На півдні Австрія межує з Італією і Словенією, на півночі — з Чехією, Словаччиною і Німеччиною, на заході — зі Швейцарією та Ліхтенштейном, на сході — з Угорщиною. Географічні координати — 47 20 N, 13 20 E. Територія: загальна — 83 871 км²; суходіл — 82 445 км²; вода — 1 426 км²; сухопутний кордон — 2 524 км; довжина кордонів з країнами-сусідами: з Чехією — 402 км, Німеччиною — 801 км, Угорщиною — 321 км, Італією — 404 км, Ліхтенштейном — 34 км, Словаччиною — 105 км, Словенією — 299 км, Швейцарією — 158 км.

Столиця — м. Відень.

Адміністративно-територіальний поділ — 9 федеральних земель (Бургенланд, Каринтія, Нижня Австрія, Верхня Австрія, Зальцбург, Штирія, Тіроль, Форарльберг, місто Відень).

Офіційна мова — німецька. Грошова одиниця — євро.

Державний гімн. — «Країна гір, країна на річці…» (нім. «Land der Berge, Land am Strome»), слова П. фон Прерадович, музика В. А. Моцарта (затверджений 1946).

Національне свято — Національне свято Австрійської Республіки, 26 жовтня .

Державний прапор

Складається з трьох однаково широких горизонтальних смуг: середня смуга — білого кольору, верхня та нижня — червоні. Прапор федеральних органів влади відповідає прапору Республіки Австрія, але на білій смузі вміщено зображення державного герба. Пропорція — 2:3.

Державний герб

Одноголовий орел, увінчаний баштовою короною, тримає в лапах серп та молот, на грудях — щит з австрійськими національними кольорами; лапи орла в кайданках, ланцюг яких розірваний.

Державний лад

Будинок парламенту

Австрія — республіка зі змішаною (парламентсько-президентською) формою правління. Законодавча влада здійснюється двопалатним парламентом. Нижня палата — національна рада (націоналрат) — формується за результатами загальних і прямих виборів. До її складу входять 183 депутати. Термін повноважень національні ради — 4 роки. Вибори проводяться за пропорційною системою; віковий ценз для активного і пасивного виборчого права — відповідно 19 і 21 рік. Верхня палата — федеральна рада (бундесрат) — є органом представництва земель. У її складі — 63 представники, обрані законодавчими органами земель — ландтагами. Кількість їх залежить від чисельності населення у різних суб’єктах федерації. При цьому члени федеральної ради обираються на строк повноважень ландтагів. Спільні засідання обох палат можуть відбуватися лише з приводу приведення до присяги федерального президента або прийняття рішення про оголошення стану війни. Палати парламенту — нерівноправні. У разі виникнення розбіжностей між палатами у законодавчому процесі остаточний варіант закону приймає національна рада більшістю голосів у присутності не менше половини її складу. Лише вона здійснює парламентський контроль за діяльністю уряду у вигляді запиту. Главою держави є федеральний президент, якого обирають загальними і прямими виборами на 6 років. Повторне обрання однієї особи допускається лише один раз. Віковий ценз для кандидатів у президенти — 35 років. Президент може бути усунений від влади за результатами референдуму, ініційованого національною радою. Свої функції здійснює на основі пропозицій федерального уряду або окремих його членів. Він не має права вето або права повернути прийнятий парламентом закон на повторний розгляд. Глава держави може розпустити національну раду, однак з однієї і тієї ж причини він може зробити це лише раз протягом одного скликання.

Вищим органом виконавчої влади є федеральний уряд, очолюваний федеральним канцлером. Канцлер і за його поданням інші члени уряду призначаються президентом. Члени уряду не можуть входити до складу національної ради. Уряд та його члени відповідальні перед нижньою палатою парламенту. Рішення про вотум недовіри може бути прийняте за умови присутності не менше половини депутатів. Судова влада належить загальним судам. Систему загальних судів очолює Верховний суд. Адміністративний суд повинен забезпечувати законність у сфері державного управління. Функціонує також Конституційний суд, до складу якого входять голова, його заступник, 12 інших суддів, 6 запасних членів суду. Судді Конституційного суду призначаються президентом за поданням уряду і палат парламенту.

За формою державного устрою Австрія є федерацією. Її суб’єкти — землі (зокрема столиця). Організацію державної влади в них визначають федеральний конституційний закон 1920 і конституції земель. Цим же законом встановлено принципи розмежування компетенції між федерацією і землями. Законодавча влада в землях належить ландтагам. Ландтаг може бути розпущений президентом за поданням уряду і згодою федеральної ради. Федеральну владу в землях здійснюють уряди земель, які формуються ландтагами. Територія земель поділена на округи і громади. В округах головні владні повноваження належать губернаторам, яких призначають уряди земель. Населення громад обирає місцеві представницькі органи — ради, термін повноважень яких — від 4 до 6 років. Ради зі свого складу обирають бургомістрів та їхніх заступників, які разом з іншими обраними особами становлять правління — виконавчий орган місцевого самоврядування. Особливий статус має Відень — столиця, яка водночас є громадою, округом і землею.

Участь в міжнародних організаціях

Австрія — член ООН (з 1955) та інших міжнародних організацій: Азіатський банк розвитку (нерегіональний член); Африканський банк розвитку (нерегіональний член); Австралійська група; Банк міжнародних розрахунків; Організація Чорноморського економічного співробітництва (спостерігач); Центральноєвропейська ініціатива; Європейська організація з ядерних досліджень; Рада євроатлантичного партнерства; Європейський банк реконструкцій і розвитку; Європейський інвестиційний банк; Європейське космічне агентство; Європейський Союз; Продовольча та сільськогосподарська організація ООН; Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей; Група 9; Міжамериканський банк розвитку; Міжнародне агентство з атомної енергії; Міжнародний банк реконструкції і розвитку; Міжнародна організація цивільної авіації; Міжнародна торгова палата; Міжнародна асоціація розвитку; Міжнародне енергетичне агентство; Міжнародна фінансова корпорація; Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку; Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця; Міжурядовий орган з питань розвитку (партнер); Міжнародна організація праці; Міжнародний валютний фонд; Міжнародна морська організація; Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол); Міжнародний олімпійський комітет; Міжнародна організація з міграції; Міжпарламентський Союз; Міжнародна організація зі стандартизації; Міжнародна організація супутникового зв’язку; Міжнародний союз електрозв’язку; Міжнародна конфедерація профспілок; Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій; Місія ООН з проведення референдуму в Західній Сахарі; Агентство з ядерної енергії; Група ядерних постачальників; Організація Американських держав (спостерігач); Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD); Міжнародна організація Франкофонії (спостерігач); Організація із заборони хімічної зброї; Організація з безпеки і співробітництва в Європі; Паризький Клуб; Партнерство заради миру; Шенгенська конвенція; Центр здійснення правопорядку в Південно-Східній Європі (спостерігач); Конференція ООН з торгівлі та розвитку; Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Збройні сили Організації Об’єднаних Націй на Кіпрі; Управління Верховного комісара ООН у справах біженців; Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО); Тимчасові сили Організації Об’єднаних Націй в Лівані; Організація Об’єднаних Націй із спостереження за перемир’ям; Всесвітня туристична організація; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня митна організація; Всесвітня федерація профспілок; Всесвітня організація охорони здоров’я; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня метеорологічна організація; Всесвітня торгова організація; Комітет ядерних експортерів.

Історія

Перші сліди людини на території сучасної Австрії належать до часів палеоліту. З 1 ст. до н. е. тут жили різні племена переважно кельтського походження. В кінці 6 ст. н. е. на заході Австрії осіло германське плем’я баварців, у центральній і східній частинах — слов'янські племена (головним чином словенці). З кінця 8 ст. Австрія — в складі Франкської держави, а після поділу останньої (843) — в складі Східно-франкського королівства (Німеччини). Зародком австрійської держави стала утворена в другій половині 10 ст. баварська Східна марка. З 1156 Австрія — герцогство в складі «Священної Римської імперії». З кінця 12 по 14 ст. герцоги Австрії приєднали до своїх володінь Штірію, Каринтію, Крайну, Тироль. Вони стали наймогутнішими правителями Південної Німеччини, особливо з утвердженням 1282 в Австрії династії Габсбургів. У 16 ст. Габсбурги заволоділи Чехією, Сілезією, Західною Угорщиною і частиною земель південних слов’ян. У 18 ст. під владу Австрії підпала вся Угорщина, Трансільванія, Хорватія, Південні Нідерланди, землі в Італії, Банат, частина Словенії, Північної Боснії, частина польських, румунських і українських земель (Галичина, Буковина, Закарпатська Україна). У роки Великої французької революції Австрія — один з ініціаторів інтервенції у Францію, учасник антифранцузьких коаліцій під час періоду наполеонівських воєн. З 1804 Австрія — імперія. Австрія — одна з організаторів Священного союзу. В березні 1848 на землях Австрійської імперії сталася буржуазно-демократична революція. Поразка Австрії в Австро-італо-французькій війні 1859 і Австро-прусській війні 1866 призвела до втрати нею впливу на німецькі держави. 1867 Австрійська імперія була перетворена на дуалістичну монархію — Австро-Угорщину. В Першій світовій війні вона виступала як союзник Німеччини. У жовтні 1918 Австро-Угорщина розпалася на ряд самостійних держав, серед яких Австрія. У листопаді того ж року було скинуто імператора і проголошено республіку. Кордони Австрії визначив Сен-Жерменський мирний договір (1919). 10.11.1920 парламент прийняв федеральний конституційний Закон, який істотно змінено 1929. Тепер цей закон, незважаючи на подальші зміни і доповнення, офіційно називають федеральним конституційним законом 1920 в редакції 1929. 1934 прийнято конституцію, за якою фактично було ліквідовано традиційний парламентаризм і запроваджено так зване корпоративне представництво. 1938 після аншлюсу (поглинення Австрії фашистською Німеччиною) австрійська державність тимчасово припинила існування. У травні 1945 було відновлено чинність федерального конституційного закону. 1945–1955 на території Австрії тимчасово перебували війська СРСР, США, Великої Британії, Франції. 1955 укладено Державний договір про відновлення незалежної і демократичної Австрії. 26.10.1955 парламент Австрії прийняв федеральний конституційний закон про нейтралітет Австрії, який вважається частиною її конституції.

Дипломатичні відносини України з Австрією встановлено 24.01.1992.

Політичні партії

В Австрії близько 17 активно діючих політичних партій. Зареєстровано понад 700. Найвпливовішими є Соціал-демократична партія Австрії, Австрійська народна партія, Австрійська партія свободи, яка разом з Австрійською партією зелених, партіями «Нова Австрія і Ліберальний форум» та «Команда Стронаха» представлені в Європарламенті.

Соціал-демократична партія Австрії (Sozial-demokratische Partei Österreichs) — партія лівого спрямування, класичної соціал-демократичної ідеології, виступає за нейтралітет Австрії. Засновано 1889. Протягом 1970–2000 та з 2007 представники партії очолювали австрійський уряд. Більшість президентів Австрії були членами Соціал-демократичної партії Австрії.

Австрійська народна партія (Österreichische Volkspartei) — правоцентристська партія, що сповідує ідеологію консерватизму та економічного неолібералізму. Засновано 1945. З 1987 постійно формує правлячі коаліції з соціал-демократами, Австрійською партією свободи, «Альянсом за майбутнє Австрії».

Австрійська партія свободи (Freiheitliche Partei Österreichs) — праворадикальна націоналістична партія Австрії. Засновано 1949. Після виборів 1999 та 2002 формувала коаліційні уряди разом з Австрійською народною партією.

Інші партії: Австрійська партія зелених («Зелена альтернатива»), утворена 1986, до якої належить президент А. ван дер Беллен (обраний 2016); «Альянс за майбутнє Австрії», виникла 2005 внаслідок розколу Австрійської партії свободи; «Команда Стронаха для Австрії», правопопулістська партія, засновано 2012, належить до євроскептиків; «Нова Австрія і Ліберальний форум», ліберально-демократична партія, засновано 2012.

Природа

Вид на найвищу точку Австрії — гору Ґросґлокнер (3798 м.)

Водоспад Вілденштейнер

Гальштат

Австрія — переважно гірська країна. Південна її частина зайнята Східними Альпами — Високий Тауерн (висота до 3 797 м, г. Гросглокнер) і Низький Тауерн; північна частина — хвиляста рівнина, що на крайньому північному сході переходить у Середньодунайську низовину. Корисні копалини: нафта, газ, магнезит, буре вугілля, поклади залізних і свинцево-цинкових руд, графіту, кухонної солі; значні запаси будівельних матеріалів. Клімат помірний, континентальний. Зими холодні з частими дощами чи снігом в низинах і снігом в горах; літо помірне з поодинокими зливами. Середня температура січня — від –1° до –4°, липня — від +15° до +18°. Опадів випадає 500–900 мм, у горах — до 2000 мм на рік. Головна ріка — Дунай з притоками (Інн, Траун, Енс, Драва та ін.). Рейн та Ельба протікають на незначній території. Річки мають значні запаси гідроенергії. Багато озер, здебільшого льодовикового походження. Найбільші озера: Нойзідлер, Боденське, Ахензе, Аттерзе, Траунзе. Переважають дерново-підзолисті та бурі лісові ґрунти, на південному сході — вилугувані опідзолені чорноземи, в горах — гірські бурі, гірсько-лучні, гірсько-опідзолені ґрунти. Землі сільськогосподарського призначення займають 38,4 % території Австрії; рілля — 16,5 %, постійні зернові культури — 0,8 %; постійні пасовища — 21,1 %; ліс — 47,2 %; інші землі — 14,4 % (2011). Країна є однією з найбільш лісистих у Центральній Європі. У лісах ростуть дуб, бук, ялина, смерека, модрина. З висоти 2 000 м — альпійські луки. В альпійських і передгірних районах переважають хвойні породи дерев, тоді як широколистяні дерева зустрічаються частіше в більш теплих зонах. Фауна Австрії представлена оленями, кроликами, бурими ведмедями, орлами, канюками, соколами, совами, лебедями, лелеками тощо. В австрійських річках зустрічається райдужна форель, харіус, щука, окунь і короп. Деградація деяких лісів викликана забрудненням повітря і ґрунту.

Населення

Загальна кількість — 8 711 770 осіб (2016, оцінка). Густота населення — 102,1 особи/км². 66 % населення живуть у містах. Найбільші міста (2016): Відень (1,8 млн осіб); Грац (280 тис. осіб); Лінц (200 тис. осіб); Зальцбург (150 тис. осіб); Інсбрук (130 тис. осіб). Вікова структура населення: до 14 років — 14,02 %; 15–24 роки — 11,33 %; 25–54 роки — 42,71 %; 55–64 роки — 12,85 %; 65 років і старше — 19,09 % (2016). Середній вік населення — 43,8 (2016). Коефіцієнт народжуваності — 9,5 на 1000 осіб (2016). Коефіцієнт смертності — 9,5 на 1000 осіб (2016). Склад населення за етнічними групами: австрійці — 91,1 %, колишні югослави — 4 % (включаючи хорватів, словенців, сербів і боснійців), турки — 1,6 %, німці — 0,9 %, інші або невизначені — 2,4 % (2001, перепис); за релігійними групами: католики — 73,8 % (римо-католики — 73,6 %, інші католики — 0,2 %), протестанти — 4,9 %, мусульмани — 4,2 %, православні — 2,2 %, інші — 0,8 % (серед них інших християни), атеїзм — 12 %, невизначені — 2 % (2001, перепис).

Господарство

Австрія — одна з найрозвиненіших країн Європи. На рубежі 20–21 ст. за рівнем прибутків на душу населення Австрії займала 9-те місце у світі. 2015 ВВП на душу населення становив 47,3 тис. доларів, ВВП (за паритетом купівельної спроможності) — 404,3 млрд доларів. Структура ВВП, за секторами: сфера послуг — 70,7 %, промисловість — 27,9 %; сільське господарство — 1,4 % (2015). Трудові ресурси (робоча сила) — 3,448 млн осіб (2015). Зайнятість трудових ресурсів: сфера послуг — 74 %; промисловість — 25,3 %, сільське господарство — 0,7 % (2015). Більшість населення працює у сфері роздрібної торгівлі, банківського обслуговування, охорони здоров’я, освіти і туризму.

Промисловість

Цвентендорфська атомна електростанція станція — ніколи не вводилася в експлуатацію, єдина в країні

Основні галузі промисловості: машинобудування (транспортне, сільськогосподарська, електротехнічна), металургійна, харчова, текстильна, хімічна, електрична, паперова, гірнича, виробництво алюмінію. Найдавніший промисловий центр Австрії — Віденський промисловий басейн, що виробляє метали, текстиль і продукти харчування. Долина рік Мур і Мюрц у Штирії є центром металургії, виробництва автомобілів, паперу і деревини, а також продукції важкого машинобудування. Серед нових промислових центрів виділяється трикутник Лінц—Вельс—Штайр у Верхній Австрії. Найбільші промислові підприємства цього району — Об’єднаний австрійський металургійний і сталеливарний комбінат і Австрійський азотно-туковий завод у Лінці. Третина обсягу промислового виробництва припадає на державний сектор економіки.

Внутрішнє виробництво електроенергії покриває лише приблизно третину енергетичних потреб країни. Структура енергетичного комплексу (на 2014): ТЕС — 32,8 %; ГЕС — 56 %; інші поновлювані джерела — 11,1 %. Основу енергетики становлять імпортні нафта і природний газ. Нафта надходить із італійського порту Трієст, природний газ — із РФ. Частка ГЕС у виробництві електроенергії в Австрії є однією з найвищих у розвинених країнах.

Сільське господарство

Австрія забезпечує продуктами 3/4 потреб внутрішнього ринку. У країні виробляють майже всі види сільськогосподарської продукції (зерно, картопля, вино, фрукти; пиломатеріали та інші продукти лісового господарства). Одна з найважливіших галузей — тваринництво (молочні продукти, велика рогата худоба, свині, птиця). Сільське господарство спеціалізоване за географічними зонами: у гірських районах розвинуте тваринництво і лісове господарство, а в долині Дунаю та Бургенланді — землеробство, зокрема виноградарство.

Однією із найприбутковіших галузей економіки є туризм. Розвинуті альпінізм і зимові види спорту, особливо в Тирольських Альпах. 2014 кількість туристів становила 25,2 млн. осіб. Серед іноземних туристів понад половина — німці.

Транспорт

Розвитку туризму сприяють сучасні автомобільні дороги. Довжина шляхів становить: залізниці — 5,267 тис. км (2014); автошляхів — 133,597 тис. км (2016); водних шляхів — 358 км (2011). Половина залізниць електрифікована. Багато мостів, тунелів, канатних доріг. Важливу роль відіграє судноплавство Дунаєм (його довжина в межах Австрії — 350 км). Після завершення будівництва каналу Рейн—Майн—Дунай Австрія отримала вихід не тільки в Чорне, а й у Північне море. Через Відень проходять два важливі транспортні маршрути Європи: із Західної Європи в країни Дунайського басейну і з Центральної та Східної Європи в Італію. Працюють кілька авіакомпаній, зокрема «Австрійські авіалінії» (засновано 1957) здійснює регулярні рейси до кількох міст України (з 1991).

Торгівля

Австрія торгує із понад 150 країнами світу. 2015 загальний експорт Австрії становив 141,4 млрд доларів. Основні товари: машини та обладнання, транспортні засоби та запасні частини, папір і картон, металеві вироби, хімікати, залізо і сталь, текстиль, продукти харчування. Основні країни-партнери: Німеччина — 29,4 %, США — 6,4 %, Італія — 6,1 %, Швейцарія — 5,7 %, Франція — 4,4 %, Словаччина — 4,2 % (2015). Імпорт — 139,8 млрд (2015). Основні товари: машини та обладнання, транспортні засоби, хімікати, металеві вироби, нафта і нафтопродукти, природний газ; продукти харчування. Основні країни-партнери: Німеччина — 41,5 %, Італія — 6,3 %, Швейцарія — 6 %, Чехія — 4,2 % (2015). Найбільший зарубіжний інвестор — Німеччина (близько 30 % інвестицій).

Зв’язок

2015 кількість мобільних телефонів становила 13,471 млн (155 одиниць на 100 осіб), кількість інтернет-користувачі — 19,23 млн (84,6 %).

Освіта, наука і культура

В Австрії триступенева система шкільної освіти по 4 роки навчання кожна: початкова школа, середня школа та старша середня школа. З 1962 тривалість обов’язкової освіти досягла 9 років. Початкова («народна школа») 4-річна школа, приймає дітей з 6 (або 7) років. Після її закінчення, згідно з прийнятою в Австрії німецькою моделлю середньої освіти, учні вибирають один із двох потоків: перший — «академічне» навчання з орієнтацією на університети, другий — професійне навчання, мета якого — підготувати учнів до подальшого виходу на ринок робочої сили.

Вища освіта також триступенева. Вузи двох типів: класичні багатопрофільні університети та спеціалізовані коледжі (Fachhochschule), в яких пріоритет надано прикладним дослідженням.

Австрійські вищі професійні школи — повноцінні навчальні заклади, дипломи яких розглядаються як рівноцінні магістерським дипломам класичних австрійських університетів. В Австрії надають великого значення навчанню дорослих, для потреб яких створено розгалужену мережу неуніверситетських вищих народних шкіл (Volkshochschulen). Широка програма навчання дорослих доступна на всій території країни. Навчання громадян проводять також публічні бібліотеки. Кожен громадянин Австрії може абсолютно вільно відвідувати лекційні заняття в університетах, але це не дає йому права складати іспити й отримати диплом.

Австрія витрачає значні кошти на освіту — до 6 % ВВП. За рівнем витрат із бюджету на фінансуванням вищої освіти Австрія посідає 4 місце в світі. Регулювання системи освіти здійснюється через два міністерства: Міністерство освіти, мистецтва і культури та Міністерство науки та досліджень.

В Австрії діють 23 державні та 13 приватних університетів. Найбільші університети: Віденський — найстаріший університет країни (засновано 1367), Віденський університет економіки і бізнесу — найбільший економічний університет Європи, Ґрацький університет ім. Карла і Франца — другий за величиною в країні, Зальцбурзький університет, Інсбруцький університет та ін. Найбільші приватні університети: Університет Зигмунда Фройда (м. Відень), Університет MODUL (м. Відень), філіал Вебстерського університету (США).

Крім університетів, наукового дослідження проводяться науковими установами різного рівня — всього близько 2200. Головною установою неуніверситетського типу з проведення фундаментальних досліджень є Австрійська академія наук.

Функціонують 16 науково-дослідних інститутів: лімнології, високих енергій, соціологічно-економічного розвитку, Інститут порівняльного дослідження поведінки ім. К. Лоренца та Міжнародний інститут прикладного системного аналізу та ін.

1961 засновано Австрійських союз федеральної землі Каринтії, якому належить планетарій в м. Клагенфурт та дві обсерваторії: Креуцбергл біля м. Клагенфурт та Герліце біля м. Філлах.

Австрія славиться великою кількістю відомих вчених, серед яких Л. Больцман, В. Ф. Гесс, К. Доплер, А. Цайлінгер. В Австрії народилися філософи Л. Вітгенштайн і К. Поппер; біологи Г. Мендель, К. Лоренц, математик К. Гедель.

Серед основних напрямків досліджень австрійських вчених були медицина і психологія, серед представників: Т. Більрот, К. Пірке, А. Ейсельсберг, З. Фрейд, А. Адлер та ін.

Преса, радіомовлення, телебачення

Преса

2016 в Австрії видавалося понад 20 щоденних газет. Найбільша щоденна газета «Кронен цайтунґ» («Kronen Zeitung») — газета лівого спрямування, заснована 1900. Щоденний тираж — понад 1 млн примірників. Виходять також газети: «Кур’єр» («Kurier»; засновано 1954), «Ді Пресе» («Die Presse»; засновано 1845), «Дер Штандарт» («Der Standard»; засновано 1988), «Зальцбурґер Нахріхтнен» («Salzburger Nachrichten»; засновано 1945), «Вайнер Цайтунґ» («Wiener Zeitung»; засновано 1703), «Кляйне Цайтунґ» («Kleine Zeitung»; засновано 1904) та ін.Основні журнали: «Профіль» («Profil»), щотижневий новинний журнал, заснований 1970; «Датум» («Datum»), щомісячний аналітичний журнал, видається з 2004; «Ґевін» («Gewinn»), щомісячне бізнесове видання, публікується 1982; NEWS, щотижневий новинний журнал, заснований 1992. Австрійське агентство преси «Аустрія пресе аґентур» («Austriа Presse Agentur»; засновано 1946) має кореспондентів у багатьох країнах світу.

Телебачення і радіо

Австрійська державна теле- і радіокомпанія «Österreichischer Rundfunk» (ORF), якій належать канали ORF1, ORF1 HD, ORF2, ORF Sport Plus, 3sat. Комерційні канали загальнонаціонального мовлення — ATV, Puls 4, Go TV, Okto, Servus TV. Місцеві канали — Salzburg TV, LT1, Inn-TV, Steiermark 1, P3TV.

Література

Більшість сучасних літературознавців вважає, що австрійська література виокремилася із загальнонімецької на початку 19 ст. На першу половину 19 ст. припадає розвиток драматургії, це передусім твори Ф. Раймунда та Й. Н. Нестроя, які, спираючись на традиції віденського народного театру, піднімалися у своїх казках і комедіях до активної соціальної критики. Опозиція габсбурзькому абсолютизмові й поліційному режимові звучить у творчості діячів ліберального гуртка, що збирався у м. Відні у «Срібному кафе» (драматург Е. фон Бауернфельд, поет і публіцист А. Грюн, поет-романтик Н. Ленау). Романтичні й просвітницькі риси притаманні творчості Ф. Грільпарцера, який описував конфлікти вітчизняної історії. У романах і новелах А. Штіфтера відображено прогресивні педагогічні ідеї, відчутно передбачення соціальних змін. Творчість Ф. фон Заара, М. фон Ебнер-Ешенбах, Л. Анценгрубера, П. Розеггера позначена зростанням критико-реалістичних тенденцій, спрямованих на розкриття соціальних суперечностей австрійської дійсності.

Література кінця 19 — початку 20 ст. розвивалася в умовах загальної кризи австрійської державності, посилення національної боротьби народів Австро-Угорської імперії. Цей період характеризує активізація модерністських літературних течій і художніх експериментів, що посприяло становленню реалізму. Письменник і критик Г. Бар у праці «Подолання натуралізму» («Die Überwindung des Naturalismus»; 1891) заклав основи австрійського імпресіонізму та неоромантизму; очолював літературну групу «Молодий Відень» («Jung-Wien»). Найвизначніший представник групи — Г. фон Гофмансталь, драматург, новеліст, поет, критик, надавав великого значення оновленню літературної мови. Соціально-критичний характер мала новелістика А. Шніцлера, який викривав святенництво буржуазної моралі, ефемерність солдатської честі. Популярною була творчість гумориста й сатирика А. Рода-Рода (псевдонім Ш. Ф. Розенфельда). У поезії провідну роль відіграв один із зачинателів експресіонізму Г. Тракль. У цей час писали Р. Музіль, С. Цвейг, Ф. Кафка та ін. Зазначений період називався «веселий Апокаліпсис»: у суспільстві загострювались соціальні суперечності, у мистецтві переважали тенденції гедонізму, манірності й поверхового критицизму. Одним із найвідоміших поетів цього періоду був P. M. Рільке, характерною рисою його творчості є органічний зв’язок зі слов’янськими мотивами та традиціями.

Відчутно пожвавився літературний процес після 1918, коли припинила існування Австро-Угорська імперія та виникла Австрійська Республіка. Наступні два десятиліття — час появи романів «Людина без властивостей» («Der Mann ohne Eigenschaften», т. 1–3, 1930–1943) Р. Музіля; трилогії «Сновиди» («Die Schlafwandler», 1931–1932), «Смерть Вергілія» («Der Tod des Vergil», видано 1945) Г. Броха; «Ціппер та його батько» («Zipper und sein Vater», 1928) Й. Рота; «Осліплення» («Die Blendung», 1931) Е. Канетті; белетризованої біографії «Марія Стюарт» («Maria Stuart», 1935) С. Цвейга. У цей час творили прозаїк і драматург Ф. Верфель, драматурги Ф. Чокор, Ф. Брукнер, Е. фон Хорват. Більшість із них після аншлюсу Австрії нацистською Німеччиною (1938) емігрувала з Австрії. Література другої половини 20 ст. набула національних рис. Відомі письменники цього періоду: Г. фон Додерер, І. Бахмач, Т. Бернгард, П. Гандке, Г. Леберт, І. Айхінгер, Г. Айзенрайх, Ф. Гохвельдер, Б. Фрішмут.

Тема України з’являється в австрійській літературі у середині 19 ст., коли австрійські письменники, що жили на Буковині, під впливом німецького романтизму й українського фольклору писали про місцевих селян. Це, зокрема, збірка віршів «Вітання з Нижньої Австрії» («Heimatgrüße aus Niederösterreich», 1855) Л. Сімігіновича-Штауфе, який також зібрав і переклав німецькою мовою «Народні легенди з Буковини» («Volkssagen aus der Bukowina», 1885) та «Українські народні пісні» («Kleinrussische Volkslieder», 1888). У збірці віршів «Жоржинії» («Georginen», 1870) природу Верховини оспівав Й. Г. Обріст, перший дослідник і перекладач німецькою мовою віршів Т. Шевченка. Популяризація української народної пісні, висвітлення життя селянства Галичини та Буковини характерні для творчості К. Е. Францоза. Тема України посідає значне місце у творчості P. M. Рільке, який познайомився з її культурою і життям під час мандрівок Російською імперією 1899 і 1900 (цього року, зокрема, побував у м. Києві та інших містах України). У 1920–1930-х до української проблематики звертається Й. Рот («Марш Радецького» («Radetzky marsch»), 1932]. Натомість австрійську тематику відбито в українській літературі, зокрема, у творах І. Франка (поезії «Тюремні сонети», 1889; оповідання «Свинська конституція», 1896 та ін.), М. Павлика (повість «Пропащий чоловік», 1878), Олени Пчілки (повість «Товаришки», 1887), Д. Лукіяновича (повість «За Кадильну», 1902), О. Маковея (оповідання «Вдячний виборець», 1912), О. Олеся (збірка поезій «Перезва» і «Чужиною», обидві 1919). Антивоєнні мотиви відображено у віршах С. Чарнецького (збірка «В годині задуми», 1917; «Сумні ідем», 1920), новелах М. Яцкова («Гермес Праксітеля», 1923), романах Р. Андріяшика («Люди зі страху», 1966; «Додому нема вороття», 1976). Образ Відня трапляється в поезії Д. Павличка (збірка «На чатах», 1961), прозі С. Скляренка (роман «Карпати», 1954), В. Врублевської (роман «Соломія Крушельницька»; 1979). Сюжети та мотиви з творів австрійських письменників використовували Ю. Федькович (балади «Юрій Гінда», 1862; «Шипітські берези», 1863), М. Старицький (драма «Юрко Довбиш», 1889; за романом К. Е. Францоза «За правду» («Ein Kampf um’s Recht»)], М. Бажан «Чотири оповідання про надію (Варіації на тему Р. М. Рільке)», 1967). Українською мовою в різний час опубліковано поезії А. Грюна (переклад І. Франка), Н. Ленау (переклад П. Грабовського), Г. Тракля (переклад Д. Павличка, Д. Наливайка), Р. М. Рільке (переклад М. Бажана, Д. Павличка), прозові твори К. Е. Францоза (переклад М. Атаманюка, М. Загірньої, Б. Савченка та ін.), драми Ф. Грільпарцера (переклад П. Карманського) і Г. фон Гофмансталя (переклад О. Роздольського, О. Луцького), новели й повісті С. Цвейга (переклад В. Бобинського, І. Стешенко), Ф. Кафки (переклад Є. Поповича), Ф. Кайна (переклад В. Шелеста), П. Гандке (переклад О. Логвиненка) та ін.

У другій половині 19 — на початку 20 ст. в Австрії опубліковано твори Т. Шевченка (переклад Й. Г. Обріста, С. Шпойнаровського, В. Фішера), Марка Вовчка (переклад О. Кобилянської та ін.), Лесі Українки (переклад О. Кобилянської), В. Стефаника (переклад О. Роздольського та ін.), М. Коцюбинського (переклад В. Горошовського, Г. Герасимовича та ін.). Безпосередню участь в австрійському літературному процесі брали Ю. Федькович, І. Франко, О. Кобилянська, які писали й німецькою мовою. Важливу роль у популяризації української літератури в Австрії відіграв німецькомовний віденський журнал «Ruthenische Revue» («Русинський огляд», 1903–1905), що 1906–1916 виходив під назвою «Ukrainische Rundschau» («Український огляд»), де друкувалися зокрема австрійські перекладачі. 1909 В. Горошовський упорядкував і переклав антологію «Українські прозаїки» («Ukrainische Erzähle», 1909) і збірку новел М. Коцюбинського «Pro bono publico» («Для загального добра», 1909). У другій половині 20 ст. австрійську літературу збагатили переклади творів М. Бажана, О. Гончара, П. Панча, А. Малишка та інших українських письменників. У 1980–1990-х журнал «Всесвіт», видавництва «Дніпро» і «Молодь» публікував твори Ф. Кафки, зокрема «Процес» («Der Prozeß»), «Перевтілення» («Die Verwandlung»), «Америка» («Amerika»), Г. Броха, Р. Музіля, вихідців із Галичини та Буковини Й. Рота, П. Целана, Р. Ауслендер, Г. Реццорі та ін. З’являються дослідження про Ф. Кафку, Т. Бернгарда, монографії з історії австрійської літератури й культури. Українською мовою перекладають твори І. Бахман, Ґ. Тракля; опубліковано «Останній світ» («Die letzte Welt») К. Рансмайра, антологія «Двадцять австрійських поетів ХХ ст.», «Жінка-шульга» («Die linkshändige Frau») П. Гандке та ін. Переклади та публікації про сучасну австрійську літературу містять сторінки часописів «Всесвіт», «Ковчег», «Кур’єр Кривбасу», «Авжеж», «Ї» тощо. Серію літературознавчих досліджень «Вікно в Європу» відкривають три книжки, присвячені австрійській літературі.

Архітектура

В 11 — на початку 13 ст. в архітектурі Австрії панував романський стиль (базиліки в Гурку й Зеккау, західний фасад собору св. Стефана у Відні). В 13–15 ст. поширилася готика (хори церков у Гайлігенкройці та Цветлі, собор св. Стефана у Відні). Для періоду австрійського Відродження (15–16 ст.) характерні будинки з еркерами, лоджіями, палаци замкового типу. В 17–18 ст. у Відні, Зальцбургу, Лінці споруджували заміські резиденції, монастирі, палаци й церкви у стилі бароко (ансамблі и палаців Шенбрунн, 1695, архітектор Й.-Б. Фішер фон Ерлах, та Бельведер, 1714–1723, архітектор Л Гільдебрандт). Для архітектури першої половини 19 ст. характерний класицизм, другої половини 19 ст. — еклектика й модерн (будівля Віденського Сецесіону, 1897–1898, архітектор Й. Ольбріх). Серед споруд середини 20 ст. — міський зал Штадтгалле у Відні (1955–1958, архітектор Р. Райнер) та ін.

Відень, палац Шенбрунн

На території Австрії розташовані об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО: історичний центр міста Зальцбург (Зальцбург), палац і сади Шенбрунн (Відень), культурний ландшафт Гальштат-Дахштайн, залізниця Земмерінг, історичний центр міста Грац і замок Еггенберг (Грац), культурний ландшафт Вахау, культурний ландшафт Фертьо — Нойзідлер Зеє, історичний центр Відня (Відень), доісторичні пальові стоянки в районі Альп.

Образотворче мистецтво

На території Австрії знайдено палеолітичну скульптуру «Венера з Віллендорфа», неолітичну кераміку і бронзові вироби; збереглися зразки місцевої скульптури і живопису (1 ст. до н. е. — 5 ст. н. е.). Фрески в соборах в Гурку й Зеккау, вітражі, рельєфи, мініатюри мають ознаки романського стилю (11–13 ст.). З 15 ст. у мистецтві Австрії виникають гуманістичні елементи доби Відродження (скульптор Я. Кашауер, живописець М. Пахер). Великого значення мистецтво Австрії набуває в 17–18 ст., коли розвинулося бароко (декоративна скульптура — Б. Пермозер, Г.-Р. Доннер, Ф.-К. Мессершмідт; живопис — Ф.-А. Маульберч; віденський фарфор). На портретному живописі позначився класицизм (Й.-Б. Лампі, Й. Грассі). В 19 ст. поширився романтизм (М. Швінд), бідермайєр (Ф. Вальдмюллер, М. Даффінгер). Пишний салонний стиль характерний для Г. Макарта. У живописі Австрії яскраво вирізняється Віденський сецесіон (Віденська сецесія), заснований 1897 митцями, серед яких художники Г. Клімт, А. Кубін, К. Мозер, М. Курцвайль, архітектор О. Вагнер, Йозеф Гоффманн. На початку 20 ст. зароджується експресіонізм (О. Кокотка). В сучасному мистецтві поряд з абстракціонізмом і сюрреалізмом зберігаються реалістичні традиції.

Музика

Носіями народної музичної культури з середніх віків були мандрівні співаки і шпільмани, ваганти (втікачі-школярі та монахи). В 17 ст. зародилися народний музичний театр (зінгшпіль), камерна музика й симфонія, в другій половині 18 ст. сформувалася Віденська класична школа (Й. Гайдн, В. А. Моцарт і Л. Бетховен). Найближчим попередником її був К. В. Глюк. Романтичний напрям у музиці Австрії в першій половині 19 ст. розпочав Ф. Шуберт, високого рівня досягла бальна музика (Й. Ланнер, родина Штраусів), виникла віденська оперета (Й. Штраус-син, Ф. Зуппе, К. Целлер). Високого рівня досягла симфонічна музика у творчості Й. Брамса і А. Брукнера. Початок 20 ст. знаменувався творчістю видатного симфоніста Г. Малера. В оперному жанрі працював Ф. Шрекер. У кінці 19 ст. виникла так звана нова віденська школа (А. Берг, А. Шенберґ, А. Веберн), ключовим принципом композиційної реформи стала повна ліквідація тональної основи музики і її заміна спеціально розробленими атональними техніками.

Сучасна музика Австрії представлена різними течіями (від неокласицизму до модернізму). Серед виконавців — диригенти Г. Караян, К. Бем, вокалісти — Е. Шварцкопф, Г. Теппер та ін. Музичні колективи: у Відні — Віденська державна опера, Народна опера («Фольксопер»), Віденський хор хлопчиків; у Граці — опера; в Зальцбургу з 1841 працює Моцартеум — міжнародний центр моцартознавства. В цих трьох містах — академії музики і драматичного мистецтва. Між Австрією і Україною існують давні музичні зв’язки. У Відні навчалися і працювали А. Вахнянин, Ф. Колесса, С. Людкевич, виступали С. Крушельницька, М. Менцинський, О. Мишуга та ін. Значний внесок в австрійське музикознавство зробив Є. Мандичевський.

Театр

Формування австрійського театру почалось у 16 ст., коли після включення нових територій по країні почали пересуватись мандрівні театральні трупи, які, окрім релігійного змісту, виконували комедійні та танцювальні номери. У 17–18 ст. в результаті синтезу німецької та італійської культур відкриваються перші стаціонарні театри, у яких ставились опери Й. Гайдна та В. А. Моцарта, лицарські драми тощо. До них належать Йозефштадттеатр (1788) та Бурґтеатр (1741) — королівський віденський придворний театр. У 19 ст. театральне мистецтво розвивалось і у провінційних містечках, де особлива увага приділялась народному комедійному жанру та музичній складовій. Бурґтеатр пережив новий підйом у 1920–1930-х, розвиток якого було припинено нацистською диктатурою.

У країні проводяться щорічні фестивалі, найвідомішими серед яких є Зальцбурзький (1877) та Брегенцський (1946). У Відні існує багато камерних та андеграундних театрів, кабаре тощо. Міцними є театральні зв’язки Австрії та Німеччини.

Кіно

Перші короткометражні фільми почали з’являтись у Австрії 1906. З 1910 до середини 1920-х кіновиробництво невпинно зростало, але відчутного удару по ньому завдали інфляція та ізоляція країни після Першої світової війни. З 1920-х багато австрійських кінематографістів продовжили свою кар’єру у Берліні, серед найвідоміших були М. Рейнгард та Ф. Ланг. Після приходу до влади у Німеччині Гітлера багато австрійських та німецьких діячів кіно виїхали до США. Це було пов’язано як і з їхнім «неарійським походженням», так із обмеженнями у свободі творчості. Серед них Б. Уайлдер (фільми: «У джазі тільки дівчата», 1959), «Бульвар Сансет» (1950), «Квартира» (1960); Ф. Циннеманн («Звідси — у вічність», 1953), «Людина на всі часи» (1966) та О. Премінгер. Під час нацистської диктатури Відень був одним із центрів пропагандистського кіно. У післявоєнний час великої популярності набули «домашні» фільми та комедії. Нового поштовху австрійському кіно надав розвиток альтернативного кіно з 1960-х. Найвизначнішими акторами, народженими в Австрії та прославленими на весь світ Голівудом, були Г. Ламарр та А. Шварценеггер.

Спорт

В Австрії найбільш розвинені зимові види спорту. Країна вважається батьківщиною гірськолижного спорту та є беззаперечним лідером в олімпійській історії з даного виду. Серед літніх видів культивуються плавання, дзюдо, вітрильний спорт, веслування на байдарках і каное тощо. Популярними є також альпінізм та спортивний туризм. В Австрії надзвичайно розвинена спортивна інфраструктура: гірськолижні траси, басейни, велосипедні доріжки, стадіони та ін. спортивні об’єкти для широкого спектру видів спорту.

Спортсмени Австрії брали участь у всіх Олімпійських іграх з 1896, окрім ігор 1920 у Антверпені, на які країну не було допущено через участь у Першій світовій війні на боці Центральних держав.

В Австрії двічі проходили Олімпійські ігри: Зимові Олімпійські ігри 1964, (м. Інсбрук, з 29.01 по 09.02) та Зимові Олімпійські ігри 1976 (м. Інсбрук, з 04.02 по 15.02). Серед найвідоміших спортсменів — 3-разовий олімпійський чемпіон (1956 — тричі), багаторазовий чемпіон світу з гірськолижного спорту та найкращий австрійський спортсмен 20 ст. Т. Зайлер.

Українська діаспора

Точну кількість українців в Австрії встановити важко, оскільки офіційна статистика не розглядає їх як окрему етнічну групу. За окремими даними, в Австрії проживає близько 12 тис. громадян українського походження.

Еміграція до Австрії розпочалась після приєднання Галичини й Буковини до Австрійської імперії. Особливо багато українців прибуло під час Другої світової війни (понад 100 тис.). Українці живуть у Відні (1 тис.), містах Зальцбурзі, Куфштайні, Інсбруку, Граці, Клагенфурті, Філлаху. З 1967 діє Координаційна рада українських організацій Австрії. Українська греко-католицька церква тут має 7 парафій (4 тис. віруючих); найдавніша (з 1784) — у Відні при церкві Св. Варвари; є православна церква. В 1946–1950 в Австрії були українські дитячі садки, середні й вищі школи, видавництва «Наші дні» та І. Тиктора, виходили газети «Останні новини», «Промінь», журнал «Літаври» та «Звено», діяли театри, театральна студія тощо.

Чисельність автохтонної української громади становить близько 3 тис. осіб., більшість з яких поселилася в Австрії після 1989 — четверта хвиля міграції.

Головною організацією української діаспори є Австрійсько-українське товариство (АУТ), засноване 09.06.1992.

Спілка українських філателістів Австрії (СУФА) була заснована 26.02.1967. Діяльність СУФА концентрувалась на організації філателістичних виставок, під час яких здійснюється гасіння поштової кореспонденції спеціальними двомовними штемпелями з нагоди видатних подій.

Українське греко-католицьке братство ім. Св. Варвари було засноване 1862 парафіянами однойменної української греко-католицької церкви. При братстві діє хор української греко-католицької церкви, а також працювала недільна школа.

Товариство ім. Павла Чубинського, засноване у червні 1999, працює над поглибленням зв’язків між Україною і Австрією в галузях мистецтва, культури і науки.

Об’єднання українських водіїв «Автомайдан Австрія», об’єднання «Європейська Україна», засновано 2014; у 2015 заснована організація «Центр українських ініціатив у сфері культури, політики і економіки».

2010 засноване Товариство української молоді в Австрії (ТУМА) та Український культурно-освітній центр ім. Івана Франка.

З 1981 року українською громадою Австрії видається двомовний журнал під назвою «Австрійсько-український огляд».

Література

1. Пристер Е. Краткая история Австрии. Москва, 1952.
2. Михайлюк В. Листи Вільгельма Горошовського до Михайла Коцюбинського // Українське літературознавство. 1978. Вип. 31.
3. Нечепорук Е. И. Австрийская и швейцарская литературы 1871–1917 годов // Зарубежная литература XX века (1871–1917). Москва, 1979.
4. Нечепорук Е. И. Австрийская литература конца XIX — начала XX века в ее связях с философскими и идейными течениями времени // Национальная специфика произведений зарубежной литературы XIX–XX веков. Иваново, 1982.
5. Наливайко Д. Українська тема в творчості К.-Е. Францоза // Францоз К.-Е. За правду. Ужгород, 1982.
6. Нечепорук Е. И. Литература Австрии и Швейцарии // История зарубежной литературы XX века. 1917–1945. Москва, 1984.
7. Затонский Д. Австрийская литература в XX столетии. Москва, 1985.
8. Слободкин Г. С. Венская народная комедия XIX века. Москва, 1985.
9. Нагірний М. Творчість Райнера Марії Рільке в ракурсі української тематики // Українське літературознавство. 1985. Вип. 45.
10. Австрийская Республика. Конституция и законод. акты. Москва, 1985.
11. Михайлов А.В. Традиционное и новое в австрийской литературе второй половины XIX в. // История всемирной литературы: в 8 т. Москва, 1991. Т. 7.
12. Українська література в Австрії, австрійська — в Україні: матеріали міжнародного симпозіуму. Київ, 1994.
13. Вайс Г. Парламент Австр. Республіки // Віче. 1995. № 10.
14. Австрійська та українська сучасна поезія та проза. Львів, 1998.
15. Українсько-австрійські культурні взаємини другої половини ХIХ — початку ХХ століття. Київ, 1999.
16. Дербишайр Дж. Политические системы мира: В 2. т. Москва, 2004.
17. История австрийской литературы ХХ века: в 2 т. Москва, 2009.
18. Зимомря І. М. Австрійська мала проза ХХ століття: художня світобудова. Дрогобич, Тернопіль, 2011.

Автор ВУЕ

• Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Австрія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Австрія (дата звернення: 20.04.2024).