Авторадіографія
Авторадіогра́фія (від авто… і радіографія), радіоавтографія — метод вивчення розподілу радіоактивних речовин у досліджуваному об’єкті накладанням на нього чутливої до радіоактивних випромінювань фотоемульсії з подальшим її проявленням. Радіоактивні речовини, що містяться в об’єкті, ніби самі себе фотографують за допомогою власного світлового випромінення, звідки й походить термін «авторадіографія».
Метод авторадіографії широко застосовують у фізиці, техніці, біології та медицині — усюди, де активні ізотопи використовують як індикатори.
Картину розподілу радіоактивних елементів можна отримати в два способи. У першому випадку вивчають ступінь почорніння фотоплівки від досліджуваного й еталонного зразків (так звана макрорадіографія). Другий спосіб, набагато чутливіший від першого, полягає в підрахунку слідів (треків), утворених у фотоемульсії йонізуючими частинками, за допомогою оптичного або електронного мікроскопа (мікрорадіографія).
Фотографічне зображення розподілу радіоактивних речовин у досліджуваному об’єкті, отримане методами авторадіографії, називається авторадіограмою або авторадіграфом. Для отримання макроавтографів використовують спеціальні мікрозернисті емульсії. Оскільки число відновлених зерен срібла фотоемульсії пропорційне кількості радіоактивних частинок, які подіяли на неї, то авторадіографія дає змогу визначати як локалізацію радіоізотопа в об’єкті, так і його кількість. Кількісний аналіз макроавтографів здійснюють методом фотометрії, а мікроавтографів — підрахунком під мікроскопом зерен срібла або слідів-треків. Перспективним є поєднання авторадіографії з електронною мікроскопією.
Метод авторадіографії дає змогу виявляти радіоактивні елементи у тілах, їх розподіл у тканинах живих організмів. Якщо ввести до організму сполуки, мічені радіоізотопами, і дослідити тканини й клітини методом авторадіографії, можна отримати точні дані про локалізацію та хід процесів життєдіяльності, про розподіл у організмі різних речовин. Наприклад, застосування радіоактивного йоду та авторадіографії дало змогу уточнити закономірності діяльності щитовидної залози.
Література
- Бойд Д. А. Авторадиография в биологии и медицине / Пер. с англ. И. А. Кедер-Степановой, Я. В. Мамуля. Москва, 1957.
- Rogers Andrew W. Techniques of Autoradiography. 3rd ed. Amsterdam, 1979.
- Багацька Н. В. Цитогенетика людини. Харків : Хмельницький національний університет ім. В. Н. Каразіна, 2014. 163 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гайда Р. П. Авторадіографія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Авторадіографія (дата звернення: 5.05.2024).
