Автофазування
Автофазува́ння (від авто… і фаза), фазова стійкість — явище стійкості руху заряджених частинок відносно фази електричного поля, що їх пришвидшує, у резонансних пришвидшувачах. Його відкрили 1944 та 1945 незалежно один від одного В. Векслер і Е. Макміллан.
Автофазування зумовлює пришвидшення електронів, протонів, альфа-частинок, багатозарядних іонів до високих енергій (від декількох МеВ до сотень ГеВ) у більшості пришвидшувачів заряджених частинок. На основі автофазування працюють пришвидшувачі різних типів: циклічні пришвидшувачі електронів (синхротрони) енергією до 7 ТеВ і протонів (синхрофазотрони, фазотрони тощо) енергією до 75 ГеВ, лінійні резонансні пришвидшувачі протонів енергією до 70 Мев тощо.
За допомогою пришвидшувачів можна здійснювати планомірний синтез матеріалів або модифікувати їхні властивості. Це дає науковцям змогу визначати механізми первинних надшвидких хімічних процесів. Такі дослідження мають велике значення для створення ефективного захисту від хімічної та біологічної дії випромінення, розроблення наукових шляхів радіаційно-хімічного синтезу матеріалів. Не менш важливі дослідження проводять на синхротронах. Під час обертання в магнітному полі цих пришвидшувачів електрони безперервно втрачають енергію на випромінення, яке називають синхротронним. Довжина його хвилі становить від мільйонної до стомільйонний частки сантиметра, енергія квантів — від 10 до 1000 еВ. У такий спосіб заповнюється найменш вивчений діапазон спектра електромагнітних хвиль. Енергія такого випромінення може бути ефективно використана в біології, астрофізиці, фізиці твердого тіла тощо.
Література
- Коломенский А. А., Лебедев А. Н. Теория циклических ускорителей. Москва, 1962.
- Вальднер О. А., Власов А. Д., Шальнов А. В. Линейные ускорители. Москва, 1969.
- Лебедев А. Н., Шальнов А. В. Основы физики и техники ускорителей. Москва, 1981.
