Аграрна освіта
Агра́рна осві́та — система підготовки фахівців і кваліфікованих працівників для агропромислового комплексу держави, що створює передумови для підвищення конкурентоспроможності галузі і є важливим сегментом цілісного комплексу освіти. Становлення аграрної освіти бере початок з тих часів, коли людство вперше почало обробляти землю. Тривалий час знання від покоління до покоління передавались усно і через виробничу практику. Звернення до історії розвитку аграрної освіти свідчить, що лише у 18 ст. почали створювати спеціальні освітні сільськогосподарські школи. 1727 прусський король Фрідріх Вільгельм І заснував кафедру економії в Галлському університеті. Сільське господарство складало основну частину курсу лекцій з економії. Упродовж 18 ст. подібні кафедри створили майже в усіх інших університетах Німеччини. Нову епоху сільськогосподарської освіти відкрив учений-педагог А. Теєр. Саме він обґрунтував необхідність вивчення сільськогосподарських дисциплін у тісному зв’язку з практикою у сільському господарстві. За його ініціативи та під його керівництвом 1806 було створено першу сільськогосподарську академію у м. Меглині (Німеччина).
Один з перших закладів вищої аграрної освіти в Україні заснований за її межами, коли 1840 Варшавську лісову школу (Польща входила тоді до складу Російської імперії) було приєднано до Інституту сільського господарства м. Маримонт (відкритий 1816) й утворено Інститут сільського господарства і лісівництва. Науковим керівником навчального закладу в 1890-х був відомий учений-природодослідник професор В. Докучаєв. У жовтні 1816 у м. Харкові створено Інститут земельного господарства. Це був перший сільськогосподарський навчальний заклад Російської імперії. У різні роки в ньому працювали всесвітньо відомі науковці: П. Будрін — піонер сидерального землеробства та системи сівозмін, Г. Висоцький — корифей степового лісорозведення, М. Кулєшов — фундатор вітчизняного насіннєзнавства і наукової школи рослинників-екологів, В. Юр’єв — видатний учений-селекціонер, О. Соколовський — засновник школи агроґрунтознавців, перший президент Української академії сільськогосподарських наук, О. Грінченко — засновник теорії окультурювання ґрунтів та ін. З 1844 в Одесі функціонувало Головне училище садівництва, у якому готували садівників і досвідчених науковців у галузі садівництва. На той час це був єдиний в Україні ВНЗ такого типу. 1844–1868 у його складі діяло два відділення: перше готувало вчених садівників і лісівників, друге — практиків цих галузей.
У зв’язку з малосприятливими умовами для розвитку садівництва в районі Одеси Головне училище було переведене до Умані і з 1869 по 1903 мало назву «Уманське училище землеробства і садівництва», а 1903–1921 — «Уманське училище садівництва і землеробства». Заклади вищої освіти 19 — початку 20 ст. стали підґрунтям вищої аграрної освіти сучасної України та сприяли розвитку аграрної науки, впровадженню нових технологій та підвищенню продуктивності праці у сільському господарстві. Сучасна аграрна освіта включає в себе ВНЗ І–ІV рівнів акредитації, Навчально-курсові комбінати, Науково-методичний центр аграрної освіти, Навчально-методичний центр. Аграрна освіта забезпечує сільськогосподарських товаровиробників необхідними кадрами, розвиває університетську науку, сприяє сталому розвитку сучасного агропромислового виробництва.
Література
- Вища аграрна освіта України. Київ, 2003.
