Адамов, Артюр
Ада́мов, Артю́р (фр. Adamov, Arthur; справжні прізвище та ім’я — Адамян, Арутюн Суренович (рос. Адамян, Арутюн Суренович); 23.08.1908, м. Кисловодськ, тепер РФ — 15.03.1970, м. Париж; похований у м. Іврі-сюр-Сен, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція) — письменник, драматург.
|
Адамов, Артюр (Adamov, Arthur) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Арутюн |
| Справжнє прізвище | Адамян |
| Народження | 1908 |
| Місце народження | Кисловодськ |
| Смерть | 1970 |
| Місце смерті | Париж |
| Напрями діяльності | літературна творчість, поезія, видавнича справа, драматургія |
| Традиція/школа | театр абсурду |
Життєпис
Походив із заможної родини вірменського нафтового промисловця, у дитинстві мешкав у Баку. Із 1912 сім’я жила в Німеччині. У 1914 на початку Першої світової війни родина виїхала до Швейцарії, 1922 знову опинилася у Німеччині, а з 1924 облаштувалася у Франції.
У Парижі відвідував літературне кафе, познайомився з сюрреалістами А. Арто, П. Елюаром. Творчий шлях розпочав як поет-сюрреаліст. 1928 заснував журнал «Дісконтінюете» (вийшов лише один номер).
На початку Другої світової війни був заарештований і півроку перебував у таборі за висловлювання проти колабораціоністського уряду Віші.
1945 заснував журнал «Л’ер нувель» (вийшло 2 номери).
1946 опублікував сповідь «Зізнання», де описав відчуття самотності, відчуження, приниження, які йому довелося пережити. Тоді ж почав писати для театру.
Був одним із фундаторів театру абсурду. Драматургії А. Адамова притаманні відчуття безвиході, песимізм, руйнація композиції твору, порушення логіки розвитку сюжету, нехтування місцем і часом дії, зображення жалюгідних і недоладних персонажів. У його п’єсах тісно переплітаються мрія і дійсність. У своїй творчості А. Адамов у метафоричній формі виразив страх людини перед невідомим, самотністю, смертю. Згодом його театр еволюціонізував від трагічного символізму, авангардизму до політичного реалізму і публіцистичності.
А. Адамов дебютував п’єсою «Пародія» («La Parodie») у дусі авангардистського театру (1947). Автор п’єс:
- «Нашестя» («L’Invasion »; 1949);
- «Великий і малий маневр» («La Grande et la Petite Manoeuvre»; 1950);
- «Усі проти усіх» («Tous contre tous »; 1952);
- «Пінг-понг» («Le Ping-pong»; 1953);
- «Паоло Паолі» («Paolo Paoli»; 1958);
- низки маленьких п’єс, опублікованих у збірці «Суспільний театр» («Théâtre de Société»; 1958) та ін.;
- нотаток про театр «Тут і тепер» («Ici et Maintenant»; 1964).
Трагедія «Весна 71 року» («Le Printemps 71»; 1961) присвячена Паризькій Комуні, це діалоги про долю світу.
У драмі «Політика решти» («La Politique des restes»; 1962) викриває расизм у США, у драмі «Off limite» («Надміру»; 1968) відтворює трагічну атмосферу, розповідаючи про американський спосіб життя.
П’єси Адамова опубліковані у збірках «Театр І» («Théâtre I »; 1953), «Театр ІІ» («Théâtre ІІ»; 1955), «Театр ІІІ» («Théâtre ІІІ»; 1966), «Театр ІV» («Théâtre ІV»; 1968).
П’єси А. Адамова ставили французькі режисери Ж. Вілар, А. Мнушкіна, Р. Планшон та ін.
Писав також радіоп’єси. Брав участь у політичних дискусіях про театр з Ж. П. Сартром, Р. Ваяном і М. Бютором.
1959 опублікував «Антологію Паризької Комуни 18 березня — 28 травня 1871» («La Commune de Paris 18 mars — 28 mai 1871. Аnthologie»).
1960 підписав «Маніфест 121» (Декларацію непокори щодо Алжирської війни).
1964 був запрошений до США, де читав лекції про творчість Г. Флобера, П. Валері та сучасний театр, а також брав участь у маніфестаціях проти війни у В’єтнамі.
Перекладав з російської твори М. Гоголя («Ревізор», 1958, «Мертві душі», 1960, адаптація для театру), Ф. Достоєвського («Злочин і кара», 1957), І. Гончарова («Обломов», 1959), М. Горького, А. Чехова, з німецької твори Г. Бюхнера, Р. М. Рільке та ін.
Автор сценаріїв телефільмів: «Хазяйка» (1958), «Мертві душі», «Шинель» (обидва — 1963), «Літо — осінь» (1964), «Коник» (1967), «Смерть Івана Ілліча» (1967), «Ніжна жінка» (1971), «Васса Железнова» (1972).
Твори
- Théâtre I. Paris, 1953 .
- Théâtre ІІ. Paris, 1955 .
- Théâtre ІІІ. Paris, 1966.
- Théâtre ІV. Paris,1968.
- Російський переклад — Паоло Паоли // Пьесы современной Франции. Москва, 1960.
- Весна семьдесят первого. Москва, 1968.
- Высочайшая вершина бездны // Иностранная литература. 1997. № 4.
Література
- Балашов В. Победа Артюра Адамова // Иностранная литература». 1962. № 7.
- Французская антидрама (50–60-е гг.). Москва, 1968.
- Gaudy R. Arthur Adamov. Paris, 1971.
- Mélèse P. Arthur Adamov. Paris, 1973.
- Lectures d’Adamov. Actes du colloque international Würzburg 1981. Tübingen, 1983.
- Шевчук В. Д. Принципи політичного театру Артюра Адамова (на прикладі п’єси «Паоло Паолі») // Наук. вісник Ізмаїльського держ. гуманітарного ун-ту. Історичні науки. Педагогічні науки. Філологічні науки. 2001. Вип. 10.
- Анищенко М. Г. Художественное моделирование реальности в творчестве Артюра Адамова // Вестник МГОУ. Серия «Русская филология». No 3. 2012. URL: https://www.vestnik-mgou.ru/Articles/Doc/3480
- Василівська Н. І. Своєрідність постепізму в драматургії Артюра Адамова (на прикладі п’єси «Паоло Паолі») // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2018 No 33 том 1. С. 131–133. URL: http://vestnik-philology.mgu.od.ua/archive/v33/part_1/38.pdf
