Адамсон, Амандус Генріх
А́дамсон, А́мандус Ге́нріх (ест. Adamson, Amandus Heinrich; 12.11.1855, хутір Ууга-Рятсепа, поблизу Палдіскі, тепер Естонія — 26.06.1929, м. Палдіскі, Естонія) — скульптор, художник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1907), один із засновників естонського національного мистецтва.
|
Адамсон, Амандус Генріх (Adamson, Amandus Heinrich) | |
|---|---|
| Народження | 1855 |
| Місце народження | Ууга-Рятсепа, Палдіскі, Естонія |
| Смерть | 1929 |
| Місце смерті | Палдіскі, Естонія |
| Alma mater | Петербурзька Академія мистецтв, Санкт-Петербург |
| Напрями діяльності | мистецтво образотворче, живопис, скульптура |
Життєпис
1875 А. Адамсон переїхав до Санкт-Петербурга, а 1876 вступив до Петербурзької Академії мистецтв по класу живопису, згодом перейшов до класу скульптури. Протягом 1887–1891 вдосконалював мистецтво у Парижі. Викладав в училищі технічного рисування Штиґліца (1879, 1901–1904) та в рисувальній школі Товариства заохочування художників (1886–87) у Санкт-Петербурзі.
Творчість
Адамсон працював у жанрах монументальної пластики, камерної мініатюри, живопису. Основна тема творів — море.
У 1902 в м. Таллінні, у парку Кадріорг, як майстер монументального мистецтва створив пам’ятник «Морякам броненосця „Русалка“». Серед творів Адамсона:
- «Хвиля» (1889);
- «Рибалка з острова Муху» (1892);
- «У тривожному чеканні» (1897);
- «Останній подих корабля» (1899);
- пам’ятник запорожцям — першим переселенцям у Краснодарський край (1911);
- «Калевіпоег» (1927).
А. Адамсон — автор пам’ятників Петру І в Полтаві (1915), затопленим кораблям у Севастополі (1905) та композиції «Русалка» в Місхорі (1905).
У 1918 А. Адамсон залишив Санкт-Петербург і переїхав до м. Палдіскі, де жив і працював до смерті.
Твори А. Адамсона зберігаються у музеях міст Таллінна, Тарту, Риги, музеї Миргородського керамічного технікуму та ін.
Література
- Адамсон А. Юбилейная выставка. Таллин, 1955.
- Климчук О. Крізь призму граніту // Україна. 1980. № 38.
