Адиктивна поведінка
Адикти́вна поведі́нка (від лат. addicton — сліпо відданий, той, що потрапив у рабську залежність) — одна з форм девіантної поведінки, особливий тип деструктивної поведінки, який виражається у прагненні до відходу від реальності через зміну свого психічного стану.
Термін «адиктивна поведінка » ввів до наукового обігу американський дослідник В. Міллер для визначення зловживання різними речовинами, які змінюють психічний стан, включаючи алкоголь, наркотики й тютюн, до того як від них сформується фізична залежність.
Виокремлюють такі форми адиктивної поведінки (Є. Змановська):
хімічна залежність — куріння, алкоголь, залежність від ліків, наркоманія, токсикоманія;
порушення харчової поведінки — переїдання, голодування;
гемблінг — ігрова залежність від азартних ігор, комп’ютерна залежність;
сексуальні адикції — зоофілія, фетишизм, пігмаліонізм, трансвестизм, ексгібіціонізм, вуайєризм, некрофілія, садомазохізм;
релігійна деструктивна поведінка — релігійний фанатизм, залученість до секти.
Однією з основних рис у поведінці адиктивної особистості є прагнення до втечі від реальності. «Втеча» полягає в тому, що замість гармонійного життя відбувається активація в якомусь одному напрямі; при цьому людина зосереджується на вузько спрямованій сфері діяльності (часто негармонійній і такій, що руйнує особистість), ігноруючи решту.
Виділяють чотири види «втечі» від реальності (Н. Пезешкіан):
«втечу в тіло» — переорієнтація на діяльність, спрямовану лише на власне фізичне чи психічне удосконалення; гіпер-компенсаторним стає захоплення оздоровчими заходами («параноя здоров’я»), сексуальними взаємодіями, власною зовнішністю, якістю відпочинку і способами розслаблення;
«втечу в роботу» — дисгармонійна фіксація на службових справах;
«втечу в контакти чи самотність» — спілкування стає або єдино бажаним способом задоволення потреб, заміщуючи інші, або кількість контактів зводиться до мінімуму;
«втечу у фантазії» — схильність до роздумів і відсутність бажання щось утілювати в життя (Н. Пезешкіан).
На утворення поведінкових порушень, включно з адиктивними розладами, може впливати досить велике коло культурних, економічних, соціальних, медичних, педагогічних чинників.
Адиктивна поведінка не є наслідком спадкової схильності, а є результатом відходу від вирішення складних соціальних проблем, стресових ситуацій, життєвих перешкод, невдач.
Відмінною особливістю адиктивної поведінки є її циклічність. Різні форми адиктивної поведінки мають тенденцію поєднуватися або переходити одна в одну, що доводить спільність механізмів їх функціонування.
Література
- Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): учеб. пособие для студентов вузов. 5-е изд. Москва: Изд. центр "Академия", 2008. 288 с.
- Егоров А. Ю., Игумнов С. А. Клиника и психология девиантного поведения. Санкт-Петербург: Речь, 2010. 398 с.
- Аймедов К. В. Особливості особистості підлітків, які страждають на комп’ютерну залежність // Наука і освіта: журн. Півд. наук. Центру НАПН України. 2012. № 6 (Психологія). С.9-13.
- Золотова Г.Д. Сучасні соціально-педагогічні погляди на проблему адиктивної поведінки дітей // Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2013. №1. С. 61-70.
- Самойленко Н.І. Сучасні підходи до профілактики адиктивної поведінки підлітків у загальноосвітньому закладі // Педагогіка та психологія: зб. наук. праць. 2016. Вип. 53. С. 350-358.
- Максимова Н.Ю. Психологічна діагностика схильності до адиктивної поведінки // Врачебное дело. 2017. № 7 (1144). С. 162-168.
