Ад’єктивація
Ад’єктива́ція (лат. аdjectivum — прикметник) — мовне явище, що полягає в переході слів з інших частин мови в прикметник. Найбільше охоплює дієприкметники, значно менше — займенники й числівники (підкреслена увага; дивись — який!; такий собі; співати другі партії). Як і прикметники, ад’єктивовані одиниці виступають у ролі означення або частини складеного присудка. Функціональна тотожність ад’єктивованих і неад’єктивованих значень дієприкметника ускладнює їх розмежування. В українській мові найчастіше ад’єктивуються пасивні дієприкметники на -ний (-ений), -тий. Ад’єктивовані активні дієприкметники на -чий і -лий трапляються здебільшого в термінах: спляче очко, задерніла площа. Не ад’єктивуються зазвичай дієприкметники з суфіксами -ува- (-юва-), -овува- (тріщали розгризувані кістки) та одиничні дієприкметники при сильно вираженій процесуальності або результативності (дивиться на осідаючий пил; покинув перон; виє вовчиця; лежать парик і одклеєні вуса). В основі ад’єктивації дієприкметників — втрата процесуального або результативного і набуття якісного характеру ознаки, яку він виражає. Дехто з мовознавців вважає, що ад’єктивовані дієприкметники можуть мати ще й відносні значення (гартований меч). До ад’єктивованих відносять також дієприкметники з лексикалізованими значеннями, тобто такими, яких немає у співвідносному дієслові, але які з’явилися за асоціативно образними поняттями (натягнуті стосунки, зім’яте обличчя). Значення ад’єктивованих дієприкметників по-різному співвідносяться з семантикою вихідних дієслів: одні утворюються на основі оякіснення ознаки і повторюють пряме значення дієслова (валяне сукно, мурований дім, квашена капуста); інші утворюються через розвиток переносних значень, а також поза значеннями дієслова за асоціацією (розгнуздана сваволя, рафінований фальсифікатор, підсинені білки очей). У кожному конкретному випадку ад’єктивації відбувається по-різному, захоплюючи то прямі (озброєний загін), то переносні (підтоптаний парубок) значення дієслова. Ад’єктивація дієприкметників певною мірою залежить від їхнього стану, виду, часу та синтаксичних зв’язків. Найбільше стримує ад’єктивацію здатність дієприкметників до дієслівного керування — наявність залежних слів (пропахлий воском, вирізьблений майстром, виставлений напоказ, прочитаний уголос, правильно розв’язаний), хоч відсутність залежних слів ще не означає ад’єктивацію дієприкметників (наприклад, відбита атака — неад’єктивоване значення). Найзагальніші критерії виявлення ад’єктивованих значень у дієприкметників такі: 1) неможливість трансформації дієприкметника з іменником у конструкцію з особовим дієсловом, співвідносним з дієприкметником (награна увага, латані ниви); 2) неможливість сполучення дієприкметника із залежними словами (з іменниками в орудному відмінку на означення суб’єкта, знаряддя, матеріалу, дії та ін. та придієслівними прислівниками — вигнутий ніс, розгойдана хода). Ці два чинники стосуються всіх ад’єктивованих значень дієприкметників.
Література
- Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Київ, 1969.
- Гнатюк Г. М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. Київ, 1982.
- Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія. Київ, 1993.
