Аерація ґрунту
Аера́ція ґру́нту — один із показників фізичних властивостей ґрунту. Зі щільністю та щільністю твердої фази тісно пов’язана загальна пористість ґрунту (ЗП) — частка (в %) об’єму всіх пор від загального об’єму ґрунту. Загальна пористість залежить як від механічного складу і структурності ґрунту, так і від характеру «розміщення» агрегатів у його масі. Чим крупніші грудочки ґрунту, тим більший об’єм пор між ними (міжагрегатна пористість). У ґрунті є також і внутріагрегатні пори. Пористість структурного ґрунту певного механічного складу значно вища, ніж безструктурного того ж механічного складу. У різних генетичних горизонтах мінеральних ґрунтів загальна пористість змінюється в широкому діапазоні: від 25 до 80 % від об’єму ґрунту. В гумусових горизонтах чорноземів вона коливається в межах 50–65 %, в торфових ґрунтах може досягати 80–90 %.
Систему оцінювання загальної пористості ґрунту вперше на теренах Радянського Союзу запропонував Н. Качинський. Визначити загальну пористість ґрунту можна за такою формулою: ЗП = (1 – ЩГ/ЩТФ) ∙ 100, де ЩГ/ЩТФ — об’єм твердої фази ґрунту, а за одиницю приймають загальний об’єм ґрунту з усіма його порами. Експериментально загальну пористість визначають шляхом заповнення всіх пор ґрунту рідиною, об’єм якої заміряють. Залежно від величини пор виділяють капілярну та некапілярну пористість. Капілярна пористість (КП) дорівнює процентному відношенню об’єму тонких (капілярних, найчастіше внутріагрегатних) пор від загального об’єму ґрунту, а некапілярна — об’єму крупних (найчастіше міжагрегатних) пор. Експериментально КП визначають виходячи з капілярної вологоємності (КВ) ґрунту, яку, своєю чергою, визначають методом капілярного насичення монолітів ґрунту: КП = КВ ∙ ЩГ, де КП — капілярна пористість, % від об’єму ґрунту; КВ — капілярна вологоємність, % від маси сухого ґрунту; ЩГ — щільність ґрунту, г/см3. Віднявши КП від ЗП, одержимо величину некапілярної пористості ґрунту, або (що те ж саме) пористості його аерації при капілярному насиченні (Паер. кв): Паер. кв = ЗП – КП. В агрономічному відношенні важливо, щоб ґрунти мали найбільшу пористість капілярів, заповнених водою і, одночасно, пористість аерації була не меншою за 15 % від об’єму в мінеральних та 30–40 % в торфових ґрунтах. На це повинні бути спрямовані й усі заходи з поліпшення загальних фізичних властивостей ґрунту:
1) раціональна система обробітку ґрунту;
2) застосування ґрунтозахисних сівозмін із багаторічними бобовими травами;
3) внесення достатніх норм органічних добрив;
4) здійснення хімічної меліорації;
5) мінімалізація обробітку;
6) зниження тиску на ґрунт машин та знарядь тощо.
Оцінку загальної пористості ґрунтів (ЗП, % від об’єму) здійснюють згідно з критеріями, запропонованими Н. Качинським (1965): 70 % — надмірно розпушений ґрунт; 65–55 % — відмінна; 55–50 % — задовільна для орного шару; 50 % — незадовільна для орного шару; 40–25 % — надмірно низька, характерна для ілювіальних горизонтів.
Література
- Качинский Н. А. Оценка основных физических свойств в агрономических целях и природного плодородия по механическому составу // Почвоведение. 1958. № 5. С. 1–17.
- Качинский Н. А. Физика почвы : в 2 ч. Москва : Высшая школа, 1965–1970.
- Гнатенко О. Ф. та ін. Ґрунтознавство з основами геології. Київ : Оранта, 2005. 648 с.
- Медведєв В. В., Пліско І. В. Цінні, деградовані і малопродуктивні ґрунти України: заходи з охорони і підвищення родючості. Харків : ТОВ «Смугаста типографія», 2015. 143 с
- Адамчук В. В., Булгаков В. М., Танчик С. П. Сучасні проблеми оранки як особливого прийому обробітку ґрунту // Вісник аграрної науки. Київ : Українська академія аграрних наук, 2016. № 1. С. 5–10.
- Медведєв В. В. Обґрунтування чинних і перспективних стандартів, що убезпечать орні ґрунти від фізичної деградації // Вісник аграрної науки. Київ : Українська академія аграрних наук, 2016. № 4. С. 19–23.
