Аерократія
Аерокра́тія (від аеро… і ϰράτος — влада) — силовий компонент стратегії, яка ґрунтується на освоєнні та використанні повітряного простору для досягнення стратегічної переваги. Термін запропонував німецький юрист і філософ К. Шмітт, на думку якого аерократія нівелює протистояння Суші та Моря, певною мірою зрівнюючи їх, оскільки повітряні види озброєнь є максимально руйнівними. Італійський військовий теоретик, автор концепції тотальної повітряної війни Дж. Дуе доводив, що той, хто панує у повітрі та має відповідні наступальні сили, з одного боку, охороняє всю свою територію від ворожих повітряних нападів, а з іншого — може вчиняти проти ворога наступальні дії руйнівного масштабу, яким противник не в змозі протидіяти. З революцією у галузі транспорту й комунікацій почалося суперництво між наддержавами в авіакосмічній сфері. Авіація стала ефективним засобом подолання природних географічних перешкод, але водночас саме з повітряною зброєю пов’язані найжахливіші жертви та руйнування (Герніка, 1937; Дрезден, Хіросіма та Нагасакі, усі — 1945; В’єтнам, 1972; Ірак, 1991; Сирія, 2015 та ін.).
Література
- Шмитт К. Планетарная напряженность между Востоком и Западом и противостояние Земли и Моря // Элементы. 2000. № 8.
- Степаненко А. Основні закони геополітики в умовах глобалізації світового простору // Часопис соціально-економічної географії. 2015. № 18.
