Аерономія
Аероно́мія (від аеро… і νόμος — закон) — розділ фізики атмосфери про йоносферу й магнітосферу, різні явища, що відбуваються в газах, йонізованій плазмі.
Аерономія, зокрема нерівноважна, ґрунтується на кінетичних рівняннях, які враховують баланс частинок, енергії та кількісного руху. Для опису руху атмосфери, хвиль застосовують гідродинаміку, магнітну гідродинаміку, динаміку розріджених газів. Першим термін «аерономія» ввів С. Чепмен 1946. Активного розвитку аерономія зазнала після 1950-х у зв’язку з розвитком ракетної техніки. Термін стосується досліджень відповідних шарів атмосфери і на інших планетах. Аерономія пояснює також природу озоносфери. Визначено, що розподіл за висотою і зміна в часі концентрації озону та атомного кисню визначаються процесами дисоціації кисню та озону, сонячною радіацією, а також оборотними процесами.
Температуру, рух горішньої атмосфери та йоносфери обчислюють з урахуванням її нагрівання сонячним та корпускулярним випромінюванням, процесів теплопровідності та турбулентності. Аерономія пояснює виникнення радіаційних поясів Землі, атмосферні припливи, високоатмосферні розряди, світіння горішньої атмосфери у вигляді червоних спрайтів, ореолів та синіх струменів, зокрема, полярних сяйв. Для розвитку аерономії велике значення мають космічні (використання ракет та супутників) та лабораторні експериментальні дослідження з фізики взаємодії різних нейтральних та йонізованих частинок, йонно-молекулярних реакцій тощо. Аерономія вивчає вплив на атмосферні явища сонячної активності з метою встановлення природи сонячно-земних явищ (вплив сонячної активності на нейтральну горішню атмосферу, йоносферу тощо). Сонячні спалахи, сонячний вітер істотно позначаються на процесах у горішній атмосфері, наявних геомагнітних збуреннях верхніх шарів атмосфери, йоносфери.
Література
- Николе М. Аэрономия / Пер. с англ. Москва, 1964.
- Никольский Г. М. Солнце и ионосфера. Москва, 1969.
- Уиттен Р. К., Попов И. Основы аэрономии / Пер. с англ. Ленинград, 1977.
