Аеропружність
Аеропру́жність — розділ прикладної механіки, в якому вивчають процеси взаємодії пружної системи з потоками газів (повітря). Аеропружність — досить поширене явище в багатьох галузях техніки, у будівництві, особливо під час вивчення дії вітрів на висотні споруди, мости, в енергомашинобудуванні, у суднобудуванні тощо. Аеропружність має виняткове значення для авіації та ракетної техніки, оскільки у випадку руху літального апарата в повітрі за рахунок аеродинамічних сил у ньому виникають деформації конструкції, що своєю чергою призводить до виникнення аеродинамічних сил. Аеропружність розглядає явища, які поділяють на статичні та динамічні. До статичних належать: дивергенція — аперіодична втрата стійкості крила (оперення), а також втрачання ефективності приладів керування літального апарата. До динамічних явищ належать явища, для яких є істотною взаємодія трьох видів сил — аеродинамічних, інерційних та сил пружності: флатер — коливна втрата стійкості літального апарата чи його частини; бафтінг — вимушені коливання частини пружної конструкції під дією нестаціонарного обтікання її повітрям, наприклад, зривання вихорів; автоколивання органів керування літального апарата, коли він переходить до надзвукового режиму польоту. До динамічних явищ належать також реакція пружної конструкції на пориви вітру; вплив деформації, конструкції на динамічну стійкість польоту літального апарата. Вплив цієї системи істотно ускладнює аналізування аеропружної взаємодії, оскільки потрібно враховувати нелінійні властивості його механічних, гідравлічних та електронних елементів, що спричиняють утрати аеропружної стійкості. Аеропружність базується як на теоретичних, так і на експериментальних методах досліджень. Прикладом експериментальних методів може бути випробування літального апарата в аеродинамічних трубах.
Література
- Биспилинхофф Р. Л., Эшли Х., Халфмэн Р. Л., Аэроупругость / Пер. с англ. Москва, 1958.
- Фершинг Г. Основы аэроупругости / Пер. с нем. Москва, 1984.
