Аеростатика
Аероста́тика (від аеро… і στατός — нерухомий) — розділ гідроаеромеханіки, що вивчає закони рівноваги газоподібних середовищ атмосферного повітря. Моделлю, яка досить точно описує атмосферне повітря, є ідеальний газ, властивості якого описуються так званими газовими законами (Бойля — Маріотта, Гей-Люссака), що подають співвідношення між тиском, об’ємом і температурою газу. Ці параметри повітря залежать від його місцезнаходження на Землі. Повітря перебуває під дією сили земного тяжіння і, маючи масу, тисне на земну поверхню. Іншим чинником стану повітря є його властивість займати весь наданий йому об’єм, тобто повітря має пружність. Ця властивість призводить до зменшення щільності атмосферного повітря зі збільшенням висоти відносно Землі. Будь-який тиск на повітряну масу рівномірно поширюється на всі боки і діє однаково на обмежувальні поверхні незалежно від їх форм і положень. Додатковими чинниками стану повітря є його температура, залежна від енергії, що надходить від Сонця та з поверхні Землі, а також вологість, що є залежною від випаровування земної поверхні. Для повного опису стану атмосферного повітря, окрім аеростатики, слід використовувати закони термодинаміки (Ван дер Ваальса тощо).
Література
- Рид Р., Праусниц Дж., Шервуд Т. Свойства газов и жидкостей: Справочное пособие / Пер. с англ. 3-е изд., перераб. и доп. Ленинград : Химия, 1982. 592 с.
- Сивухин Д. В. Общий курс физики : в 4 т. 3-е изд., перераб. и доп. Москва : Наука, 1990. Т. 2: Термодинамика и молекулярная физика. 592 с.
- Дудик М. В. Термодинаміка і статистична фізика. Умань : ПП «Жовтий», 2015. 132 с.
