Азеф, Євно (Йона) Фішелевич
Азе́ф, Євно́ (Йо́на) Фі́шелевич (рос. Азеф, Евно (Иона) Фишелевич; Азиев, Евгений Филиппович; 1869, точна дата народження невідома, містечко Лисково, тепер с. Лисково Пружанського району Брестської обл., Білорусь — 24.04.1918, м. Берлін, Німеччина) — член Центрального Комітету і керівник Бойової організації Партії соціалістів-революціонерів (есерів) і одночасно агент Департаменту поліції МВС Російської імперії.
|
Азеф, Євно (Йона) Фішелевич | |
|---|---|
| Народження | 1869, точна дата народження невідома«,точнадатанародженняневідома» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1869. |
| Місце народження | Лисково, Пружанський район, Брестська область, Білорусь |
| Смерть | 1918 |
| Місце смерті | Берлін, Німеччина |
| Alma mater | Технологічний інститут Карлсруе, Карлсруе |
| Напрями діяльності | політика |
Життєпис
Є. Азеф народився у єврейській сім’ї. Дитинство Є. Азефа минуло в м. Ростові-на-Дону.
У зв’язку з обмеженням прийому євреїв до університетів у Росії був змушений виїхати до Німеччини. Навчався у Вищій технічній школі м. Карлсруе й Вищій технічній школі м. Дармштадта, отримав диплом інженера-електротехніка.
Ще студентом Є. Азеф 1893 став агентом керівника закордонної агентури Департаменту поліції МВС П. Рачковського, інформуючи його про настрої російських студентів-емігрантів. Там же зблизився з членами партії соціалістів-революціонерів.
1899 Є. Азеф повернувся до Росії з завданням інформувати жандармський корпус про терористичну діяльність партії есерів.
1903, допомігши жандармам заарештувати в Києві керівника Бойової організації партії есерів Г. Гершуні, Є. Азеф посів його місце в керівництві партії.
Є. Азеф організував убивства міністра внутрішніх справ В. Плеве (15.07.1904), московського генерал-губернатора великого князя Сергія Олександровича (04.02.1905), петербурзького градоначальника генерала Лауніца (21.12.1906) та інших високопосадовців.
За його доносом 1901 жандармами розгромлено Північний союз соціалістів-революціонерів, 20.01.1906 у Харкові, а 20.04.1906 в Одесі було заарештовано всіх членів місцевих комітетів Партії соціалістів-революціонерів. За доносами Є. Азефа було знищено друкарні київського, катеринославського, одеського, харківського й курського комітетів партії, заарештовано десятки революціонерів.
Про те, що Є. Азеф був провокатором, керівництву Партії соціалістів-революціонерів повідомлялося кілька разів. Партійний суд над Є. Азефом було організовано лише після отримання близьким до партії видавцем журналу «Былое» В. Бурцевим свідчення про це від колишнього директора департаменту поліції О. Лопухіна. Партійний суд виніс Є. Азефові смертний вирок, однак він зміг отримати фальшиві документи на чуже ім’я й виїхав до Німеччини. До 1915 мешкав у Берліні під іменем Александра Ноймайра (Alexander Neumayr).
1915 заарештований як колишній співробітник російської політичної поліції. Звільнений із в’язниці у грудні 1917 тяжко хворим. Помер у Берліні. У публіцистиці ім’я Є. Азефа вживається як символ безпринципної політичної провокації. Художнє осмислення діяльності Є. Азефа запропонував Р. Гуль у романі «Азеф» (1959, перша версія — 1929).
Джерела
- Дело Лопухина в Особом присутствии Правительствующего Сената. Стенографический отчет. Санкт-Петербург, 1910.
- Савинков Б. Воспоминания террориста. Москва, 1991.
- Спиридович А. Записки жандарма. Москва, 1991.
Література
- Бурцев В. В погоне за провокаторами. Москва, Ленинград, 1928.
- Алданов М. Азеф // Алданов М. Сочинения: В 6 т. Москва, 1991. Т. 6.
- Чайковський А., Щербак М. За законом і над законом: з історії адміністративних органів і поліцейсько-жандармської системи в Україні. Київ, 1996.
