Азональність
Азона́льність (від а... — заперечний префікс і грец. ζώνη . – пояс) — поширення певних природних явищ незалежно від зональних особливостей території. Азональність ландшафтів пов’язана з тектонічним розвитком Землі, нерівномірним розподілом на її поверхні суходолу і морів. Розташування щодо напрямів океанічних повітряних мас проявляється через довготну диференціацію ландшафтів (секторність). Морфоструктурна неоднорідність, значна протяжність природних зон із заходу на схід, наростання у цьому напрямі континентальності клімату зумовлюють провінційні відмінності ландшафтів у межах однієї природної зони. У вузькому розумінні азональність ландшафтів спричиняють регіональні та місцеві геологічні геоморфологічні фактори: рельєф, експозиція макросхилів, літологія антропогенових порід, глибина залягання та хімічний склад ґрунтових і підземних вод. Під дією цих чинників формуються ландшафти, відмінні від загального фону даної географічної зони.
Азональні угруповання, що виникають унаслідок азональності, поділяють на екстразональні (за яких біотичні угруповання, характерні для плакорних ділянок однієї природної зони, виникають на окремих ділянках суміжних зон) та інтразональні (наявність специфічних біотопів, які трапляються в різних зонах). Азональна рослинність — рослинність, що не утворює самостійної зони, а трапляється як вкраплення в зональну рослинність кількох рослинних зон. До азональної рослинності належать заплавні луки, болота, рослинність пісків тощо. На азональну рослинність впливають умови відповідної географічної зони, що виявляється у відмінах флористичного складу. Так, серед рівнинних мішанолісових ландшафтів України чітко виділяється Словечансько-Овруцький кряж із височинними ландшафтами, яким притаманні північні лісостепові риси. У межах Новгород-Сіверського Полісся зональний фон порушується розчленованою Придеснянською рівниною з лісостеповими ландшафтами. Проявом азональності є вертикальна диференціація ландшафтів на Подільській та Придніпровській височинах, вершинні поверхні яких у минулому, як правило, були зайняті широколистянолісовими, а схили та прилеглі рівнини — різнотравнолучними ландшафтами. Вплив рельєфу на формування природнотериторіальних комплексів у межах вододільної частини Донецького кряжа, що знаходиться у степовій зоні, проявляється в поширенні тут лісостепових ландшафтів. Серед лісостепових і степових ландшафтів Придніпровської низовини, завдяки високому рівню залягання мінералізованих ґрунтових вод, розвинулися солонцеві й солончакові ландшафти. Зональність географічна (широтна) порушується горами. На передгірних рівнинах своєрідну зональну інверсію (послідовність зміни) ландшафтів пов’язують з характером зволоження (збільшенням кількості опадів): на Кримському півострові з півночі на південь поширені напівпустельні, потім сухостепові та степові різнотравнозлакові ландшафти. Азональність має місцевий та регіональний характер. Усі ландшафти Землі, властивості їхніх компонентів зазнають впливу широтної зональності та довготної диференціації.
