Азот
Азо́т (від грец. ἄζωτος — безжиттєвий), N — хімічний елемент V групи періодичної системи елементів Д. Менделєєва; атомний номер 7, атомна маса 14,0067. Природний азот складається з стабільних ізотопів 14N (99,635 %) і 15N (0,365 %). Азот відкрив 1772 шотландський учений Д. Резерфорд. В природі азот існує як складник повітря (за об’ємом 78,09 % і за масою 75,6 %), а також у формі нітратів і солей амонію; входить до складу нафти, живих організмів тощо. Азот — газ без запаху, кольору, смаку, легший за повітря; густина 1,2506 кг/м3 (при 0 °С і 760 мм рт. ст.); tпл. = 209,86 °С; tкип. = –195,8 °С. Азот зріджується важко, його критична температура –147,16 °С, а тиск — 3,39 Мн/м2 (33,9 бари); малорозчинний у воді. За звичайних умов азот хімічно малоактивний. В умовах високих температур, тиску і за наявності каталізатора утворює сполуки з воднем, киснем, металами тощо. В промисловості азот добувають фракційною перегонкою зрідженого повітря. В лабораторії азот можна добути нагріванням нітриту амонію NН4NО2. Використовують у виробництві аміаку, як інертне середовище в різних процесах і пристроях; рідкий азот — в спеціальних холодильних установках. Азот є найважливішим біогенним елементом, необхідним для побудови білків, нуклеотидів і нуклеїнових кислот. Першорядна роль у засвоєнні молекулярного азоту належить деяким мікроорганізмам і синьо-зеленим водоростям. Первісним продуктом біологічної азотфіксації є аміак. Рослини й мікроорганізми перетворюють неорганічний амонійний азот на органічні сполуки — аміди й амінокислоти, а потім на кінцевий продукт засвоєння азоту — білки, нуклеотиди та нуклеїнові кислоти. Здатність тварин синтезувати амінокислоти обмежена (вони не можуть синтезувати 8 так званих незамінних амінокислот), тому основним джерелом азоту для них є білки, споживані з їжею. Білки в усіх організмах зазнають ферментативного розкладу до амінокислот з утворенням на наступному етапі розпаду неорганічного амонійного азоту. Останній у тварин виводиться з організму, а в рослин і мікроорганізмів використовується для нового синтезу амідів і амінокислот.
Література
- Фердман Д. Л. Биохимия. Москва, 1966.
- Некрасов Б. В. Основы общей химии. Mосква, 1973. Т. 2.
- Копілевич В. А. та ін. Загальна хімія. Київ, 2005.