Азіз Несін
Азі́з Несі́н (турец. Aziz Nesin — псевдонім; справжні ім’я та прізвище — Мехмет Нусрет; 20.12.1915, Принцеві острови, Стамбул, Туреччина — 06.07.1995, м. Чешме, іл Ізмір, Туреччина) — письменник, видавець, громадський діяч, основоположник жанру політичної сатири в турецькій літературі.
|
Азіз Несін (Aziz Nesin) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Мехмет Нусрет |
| Народження | 1915 |
| Місце народження | Принцеві острови, Стамбул, Туреччина |
| Смерть | 1995 |
| Місце смерті | Чешме, Ізмір, Туреччина |
| Напрями діяльності | літературна творчість, проза, видавнича справа |
Життєпис
За походженням — кримський татарин.
Із 12-річного віку, після смерті матері перебував у стамбульській школі-інтернаті для сиріт.
1939 закінчив військове училище, до 1944 служив у турецькому війську.
Через нестачу грошей не зміг закінчити навчання в Академії мистецтв та університеті.
Тривалий час не мав певного місця роботи.
1965 Азіз Несін уперше здійснив п’ятимісячну зарубіжну мандрівку, під час якої відвідав і Україну.
Діяльність
Азіз Несін протягом життя був прибічником соціальних рухів.
1946 разом з однодумцем, письменником Сабахаттіном Алі випускав сатиричний тижневик «Марко-паша», неодноразово змінюючи (через заборони на видання) його назви: «Покійний паша», «Відомий паша». Урешті обох видавців ув’язнили, а після звільнення Азіза Несіна відправили на поселення у провінцію.
Сатиричні оповідання Азіз Несін почав писати ще під час військової служби, але друкував їх під псевдонімом. Першу книжку — збірку оповідань «Що лишилося» — видав у 1953, останнє прижиттєве видання з’явилося у 1990.
Загалом у Туреччині вийшло друком близько 90 книжок Азіза Несіна: оповідань, романів, п’єс, фейлетонів, сатиричних віршів, казок, легенд, спогадів.
З 1954 став постійним автором гумористичного часопису «Гриф» («Akbaba»). Теми його творів: корупція, продажна влада, переслідування борців за свободу, катастрофічний стан освіти, охорони здоров’я, рабська невибагливість населення, релігійний фанатизм.
Видавав тижневик «Zübük», названий ім’ям героя його ж сатиричного роману — політика-корупціонера.
Пам’ятаючи про злигодні свого дитинства, на власні заощадження заснував фонд Несіна (1972), метою якого було виховання якомога більшої кількості дітей-сиріт: забезпечення їх освітою та спеціальністю. Від дня заснування фонду Азіз Несін жив разом зі своїми вихованцями в Чаталдже, передмісті Стамбула.
Визнання
- Премія «Золота пальмова гілка» 9-го (1956) та 10-го (1957) Міжнародного конкурсу письменників-гумористів (за оповідання «Як був упійманий Гамді на прозвисько “Слон”» та «Банкет з нагоди облаштування нового казана» відповідно);
- премія Спілки журналістів Туреччини (1959; за памфлет «Я розмовляв з Ататюрком»);
- премія «Золотий їжак» Міжнародного конкурсу гумористів у Болгарії (1966, за оповідання «Борг перед країною»).
Твори Азіза Несіна популярні в усьому світі, його сатиричні оповідання виходили і в Україні (перекладачі — Г. Халимоненко та О. Ганусець).
Твори
- Український переклад — Листи померлого віслюка та інші новели. Київ, 1970.
- На каруселі. Київ, 1979.
Література
- Яковлева Н. С. Сатирические новеллы Азиза Несина. Ленинград, 1977.
- Tekin Arslan. Edebiyatımızda isimler ve terimler. İstanbul, 1999.
- Йылмаз М. Антон Чехов и Азиз Несин // Преподаватель ХХI век. № 2, 2013. С. 343 – 348. URL:
https://cyberleninka.ru/article/n/anton-chehov-i-aziz-nesin
