Айронс, Джеремі Джонс

А́йронс, Дже́ремі Джонс (англ. Irons, Jeremy John; 19.09.1948, м. Каус, о. Вайт, Велика Британія) — актор кіно, театру й телебачення.

Айронс, Джеремі Джонс (Irons, Jeremy John)
Народження	1948
Місце народження	Каус
Напрями діяльності	акторське мистецтво, кіномистецтво, театральне мистецтво

Життєпис

Після закінчення акторської школи театру «Олд Вік» у м. Бристолі (1969) став членом його трупи. 1971 переїхав до м. Лондона, де грав у Театрі Вест-Енда й на телебаченні.

1980 виступав на сцені Королівського Шекспірівського театру. Того ж року дебютував на кіноекрані роллю хореографа М. Фокіна в біографічній драмі «Ніжинський» (режисер Г. Росс).

1981 зіграв помітні ролі: Чарлза Райдера у телесеріалі «Повернення до Брайдсгеда» (за романом І. Во) та Чарлза Смітсона у фільмі «Жінка французького лейтенанта» (за романом Дж. Фаулза, режисер К. Рейш), де грав разом із М. Стріп; за цю роль був номінований Британською кіноакадемією на найкращу чоловічу роль. Обидві ролі, зіграні на нюансах, багатозначних недомовках, неочікуваних переходах від спокою до емоційних вибухів, були внутрішньо пов’язані — Дж. Айронс переконливо втілив образ англійського джентльмена, стриманого, скупого на зовнішні прояви, але здатного на глибокі почуття й переживання. Ці акторські риси стали для Дж. Айронса в подальшому репутаційними. Саме репутація бездоганного виконавця ролей джентльменів привела Дж. Айронса до заголовної ролі в екранізації першої книги епопеї М. Пруста «Кохання Свана» (1983), яку спочатку планував знімати Л. Вісконті, згодом Дж. Лоузі, а зрештою втілив Ф. Шлендорфф. Гра Дж. Айронса, яка поєднала в образі Свана слабкість, меланхолію та впертість, стала найголовнішим досягненням стрічки. За роль священика отця Габріеля в історичній драмі «Місія» (1986, режисер Р. Жоффе), відзначеній багатьма найвищими кінонагородами, актор отримав номінацію «Золотий глобус».

Наприкінці 1980-х Дж. Айронс із європейського кіно переходить до американського, залишаючись вірним власному фаховому почерку. Правдивим досягненням для нього стало втілення амбівалентних персонажів у фільмах канадського режисера Д. Кроненберга — одночасне виконання ролей невротичних близнюків у «Намертво зв’язаних» (1988) та Рене Ґалімара у «М. Баттерфляй» (1993). За роль підозрюваного у вбивстві дружини Клауса фон Бюлова у фільмі «Мінливість долі» (1990, режисер Б. Шредер), персонажа, що викликає водночас симпатію й відторгнення, Дж. Айронс отримав «Оскар». Згодом втілив історичних персонажів — Кафку в однойменному фільмі (1991, режисер С. Содерберг) та удаваного Альєнде в «Домі духів» (1993, режисер Б. Август). Відтак актора підстерігає відомий синдром тиражування на екрані певних типажів, у випадку Дж. Айронса — інтелектуала-невротика, що випадає зі сучасності. Подібні ролі часом постають переконливими й виразними, як образ Алекса у фільмі «Краса, що зникає потай» (в англійському прокаті «Stealing Beauty»; в італійському прокаті «Io ballo da sola» — «Я танцюю сама»; 1996, режисер Б. Бертолуччі), або надто монотонними у виконанні, як Ґумберт Ґумберт в екранізації «Лоліти» В. Набокова (1997, режисер Е. Лайн).

Від кінця 1990-х Дж. Айронс часто з’являється у фільмах, де використовує відомі типажні риси, — від ролей Араміса в «Людині в залізній масці» (1998), Профіона в екранізації комп’ютерної гри «Підземелля драконів» (2000) до ролей Ентоні Рояла в науково-фантастичній «Висотці» (2015) чи Альфреда Пеніворта у фільмах про коміксового героя Бетмена («Бетмен проти Супермена: На зорі справедливості», 2016; «Ліга справедливості», 2017).

Література

Kennedy H. Metamorphosis Man // American Film. 1991. № 11–12.
Дорошевич А. Джереми Айронс // Кино США. Актеры. Москва, 2003.

Автор ВУЕ

В. М. Войтенко

Покликання на цю статтю: Войтенко В. М. Айронс, Джеремі Джонс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Айронс, Джеремі Джонс (дата звернення: 2.05.2024).