Аквабайк
Акваба́йк (від лат. aqua — вода й англ. bike — мотоцикл, велосипед) — багатозначний термін:
1) Вид високотехнологічної плавальної техніки, за змістом і зовнішнім виглядом схожої з мотоциклом, яка дозволяє долати відстань на воді на високих швидкостях.
1965 американець К. Джейкобсон II створив апарат, схожий на сучасний аквабайк. 1968 компанія «Bombardier» у співпраці з ним запустила подібні моделі в масове виробництво, а 1971 японські фахівці стали виробляти гідроцикли під брендом «Kawasaki», з об’ємом двигуна 400 см3. В кінці 1980-х аквабайки стали використовувати для ігор на воді та спортивних змагань. Далі аквабайки розвивалися лише в технологічному плані. Залежно від використання їх поділяють на стоячі й сидячі. Стоячі гідромотоцикли підходять для швидкісного катання по воді, а сидячі дозволяють виконувати на воді різноманітні трюки та стрибки високої складності. Аквабайк розвиває швидкість до 120 км/год.; оснащений двотактним двигуном, який керується вбудованою електронною системою. Аквабайк відрізняється високою стійкістю, має сидіння, кермо й водомет. Корпус виконаний з високотехнологічного матеріалу (скловолокно). Розміри гідроцикла варіюються від 2 до 4,5 м, вага дорівнює 90–100 кг. Бензобак вміщує 50 або більше літрів палива. Випускаються одномісні, двомісні та чотиримісні моделі. За своїм призначенням аквабайки бувають прогулянкові, класу люкс і спортивні. Вперше змагання з водного виду спорту на гідроциклах, в основі яких лягли гонки по кільцевій трасі із загального старту, було проведено в США.
2) Тренажер, спеціальне обладнання для використання у відкритих або закритих басейнах, глибиною 110–170 см. Це стаціонарний велотренажер із нержавіючої сталі вагою 20–25 кг, у якому можна регулювати висоту й винос сідла й керма. Аквабайки використовують для занять аквааеробікою (аквасайклом) і проведення реабілітаційних заходів. На час заняття аквабайк встановлюється на дно басейну. Заняття з аквасайклу є груповими й складаються з одночасного виконання педалювання, нахилів тулуба та гребних рухів руками. Заняття триває від 30 до 90 хв. За умови невеликих навантажень учасники занять можуть виконувати тривалу роботу аеробного характеру (аквамарафон). У фізіотерапії аквабайк використовується у поєднанні з гідромасажем — тренажер встановлюється у спеціальній ванні з водяними струменями.
3) Різновид водно-моторного спорту, перегони спортсменів на гідроциклах. З’явився в 1980-х у США. Розвитком аквабайку на міжнародному рівні опікуються й регулюють правила цього виду спорту Міжнародний союз водно-моторного спорту (UIM) і Міжнародна асоціація водометних спортивних суден (IJSBA). Ці організації регулярно організовують професійний тур із мотокросу на воді (Pro Watercross Tour), міжнародний турнір «Королівський кубок», чемпіонати світу, етапи кубку світу з аквабайку. Змагання з аквабайку поділяються на три основні дисципліни: перегони, слалом і фристайл.
Перегони — швидкісне проходження траси з загальним стартом, під час якого маршрут складається з багатьох кругів із лівими чи правими поворотами. Під час перегонів на трасі можуть встановлюватися перешкоди. Змагання відбуваються за будь-яких погодних умов, крім шторму силою більш ніж у 6 балів за Бофорта шкалою. Маршрути перегонів на великі дистанції можуть не мати поворотів.
Слалом — швидкісні перегони складною дистанцією, під час якої учасникам доводиться виконувати зигзагоподібні повороти ліворуч і праворуч. Слалом відбувається за будь-яких погодних умов, крім шторму силою більш ніж у 2 бали.
Фристайл — змагання, на яких учасники демонструють майстерність і досвід у виконанні складних і творчих маневрів упродовж встановленого часу. Їхні результати оцінює в балах колегія суддів. Аквабайк належить до екстремальних видів спорту, у зв’язку з чим спортсменам із аквабайку слід дотримуватися підвищених норм безпеки.
В Україні аквабайк офіційно визнано видом спорту 2010. До 2012 за розвиток аквабайку в Україні відповідала Національна федерація водно-моторного спорту України. Від 2012 діє окрема Українська федерація аквабайку. (УФА).
Література
- Aquabike Rules: Technical Sports. UIM, 1995.
