Акреція в астрофізиці
Акре́ція в астрофізиці — процес збільшення розмірів неорганічного тіла шляхом його нарощування по периферії роздробленою або деформованою, розплавленою, розчиненою речовиною з навколишнього простору, процес падіння речовини на масивне космічне тіло з навколишнього середовища під дією сили тяжіння. Акреція є обов’язковою стадією формування зір, планет та інших небесних тіл.
При утворенні зорі акреція відбувається із навколишнього середовища (газопилової хмари) на згущення — центр конденсації, з якого формується протозоря. За умов достатньої маси народжується зоря.
Залежно від режиму течії речовини до центру тяжіння виділяють такі типи акреції:
а) cферично-симетрична акреція — виникає, коли масивне тіло практично не рухається щодо навколишнього середовища й речовина середовища не має значного моменту обертання, тобто швидкість у напрямі гравітуючого тіла значно перевищує тангенціальну (у перпендикулярному напрямі) швидкість. Оскільки відхилення від сферичної симетрії можуть бути суттєві, таку акрецію часто називають квазісферичною;
б) циліндрична акреція — відбувається, коли швидкість масивного тіла відносно середовища дорівнює або перевищує швидкість звуку й речовина середовища не має моменту обертання. За таких умов процес акреції відбувається в конусі, розташованому позаду тіла й обмеженому ударною хвилею. Цей конус значно більший за зорю, тому доля речовини, що стикається з об’єктом безпосередньо, дуже мала;
в) дискова акреція — виникає у разі акреції речовини, що має певний момент обертання, достатній для утворення акреційного диску навколо зорі-акретора. Наприклад, перетікання речовини на акретор — компактний об’єкт (білий карлик, нейтронна зоря, чорна діра). Такі об’єкти відповідно класифікують як немагнітні катаклізмічні, маломасивні рентгенівські та масивні рентгенівські подвійні системи.
Ці основні типи акреції можуть комбінуватися. Двопотокова акреція відбувається, коли спостерігається й дискова, і квазісферична акреції одночасно.
Література
- Липунов В. М. Астрофизика нейтронных звезд. Москва : Наука, 1987. 296 с.
- Andronov I. L., Richter G. A. V 361 Lyrae — an exotic binary system with a ‘hot spot’ between the components? // Astronomische Nachrichten. 1987. Vol. 308. No. 4. p. 235–238.
- Андронов I. Л. Гравiмагнiтнi ротатори в катаклiзмiчних подвiйних системах // Журнал фізичних досліджень. 2008. Т. 12. № 2. URL: http://physics.lnu.edu.ua/jps/2008/2/pdf/2902-11.pdf
- Beuther H., Klessen R. S., Dullemond C. P., Henning T. Protostars and Planets VI. Tuscon : University of Arizona Press, 2014. 914 p.
