Активність політична
Акти́вність політи́чна (від лат. activus — діяльний) — одна з форм активності соціальної, мислення й діяльності соціальних суб’єктів, які мають на меті впливати на прийняття політичних рішень, реалізацію потреб та інтересів.
Характеристика
Політична активність властива як для індивідів, що беруть участь у політиці, так і для мас; буває усвідомленою і стихійною. Кожна сучасна держава, здійснюючи свою політику, намагається заручитися підтримкою якомога більшої кількості громадян. Навіть диктаторські та тоталітарні режими, які насправді надзвичайно обмежують можливість участі громадян у політичному житті, намагаються створити ілюзію політичної активності, примушуючи всіх брати участь у різноманітних політичних акціях. Демократичні держави вбачають у розвитку політичної активності одну з основних умов здійснення своєї політики, досягнення й забезпечення політичної стабільності загалом. Політична активність позначена діяльність професійних політиків, зокрема депутатів, чиновників різних ланок, лідерів політичних партій, організацій та їх членів, самих партій, націй та інших соціальних спільностей, аж до політики держав.
Типологія
Розрізняють такі форми політичної активності: міжнародна (дипломатична, громадська); суспільна (регіональна, місцева, колективна); особистісна (відставка, голодування, абсентеїзм тощо). Найпростішими формами політичної активності є участь у голосуванні, мітингах та демонстраціях.
Участь у політичному житті характеризується низьким ступенем залучення до політичного життя. Високий передбачає організаційну участь у проведенні політичних кампаній, звернення з письмовими та усними заявами до державних та політичних органів, роботу в партійних та інших політичних організаціях, виступи в ЗМІ з політичних проблем.
Політична активність може бути легітимною (законною) і нелегітимною (незаконною). У першому випадку йдеться про діяльність офіційних політиків — від президента до лідера первинного осередку зареєстрованої партії та її членів. Сюди входять активність легальної опозиції та санкціонована активність самодіяльних організацій громадян. У другому випадку — це політична діяльність «непримиренної опозиції», екстремістських організацій тощо.
За своїм змістом вона може бути: конструктивною й деструктивною; прогресивною, що веде до створення інноваційних, демократичних форм політичного життя, об’єднує суспільство і відображає його корінні інтереси; консервативною, що сприяє збереженню статусу-кво й водночас збалансованості в суспільстві у стосунках соціальних груп, окремих громадян і забезпеченню стабільності діяльності організацій та інститутів; реакційною (радикальний націоналізм, сепаратизм, екстремізм), що стримує поступальний розвиток соціуму і послаблює соціальні зв’язки. В основі політичної активності, як правило, лежать неординарні психологічні та соціальні якості політичного суб’єкта (сильна воля, характер, холеричний і сангвінічний тип темпераменту) або, за іншою класифікацією, — екстравертність, завищені домагання.
Серед факторів політичної активності виокремлюють макрофактори (панівні світові тенденції, що звільняють чи закріпачують людину, характер політичного режиму, морально-політичне становище в країні); фактори середнього рівня (добробут окремої особи, взаємини в колективі, сімейний стан); мікрофактори (освіта, минулий досвід, воля, мотиви, темперамент, самоідентифікація з референтною групою).
Значення
Існує досить суперечливий зв’язок між політичною активностю громадян та ефективністю діяльності політичної системи. Різке збільшення кількості громадян і соціальних груп, залучених до політичної діяльності, що проявляється у збільшенні кількості партій та масових рухів, у політизації етнічних груп, страйках, політичних демонстраціях, призводить до зниження ефективності функціонування політичної системи і навіть може її паралізувати. І навпаки, політична активність допомагає підвищити ефективність діяльності політичної системи, якщо вона проявляється в інституційних формах, регулюється правовими та політичними нормами, має свідомий характер.
Література
- Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії. Луцьк, 2007.
- Ротар Н. Політична участь громадян України у системних трансформаціях перехідного періоду. Чернівці, 2007.
- Фліс І. М. Основні принципи формування політичної активності студентської молоді // Гілея: Зб. наук. пр. 2008. Вип 13.
- Кривошеїн В. В. Виборча фреквенція як індикатор політичної активності // Грані. 2013. № 8.
- Мельник Ю. П. Політична активність громадян як запорука формування демократичного суспільства // Нова парадигма. 2013. Вип. 115.
