Акт мовленнєвий

Джон Ленгшо Остін — засновник теорії актів мовленнєвих

Акт мовленнє́вий, акт мо́влення (від лат. actus — дія) — цілеспрямована мовленнєва дія, двосторонній процес передавання повідомлення від мовця (автора, адресанта) сприймачеві (адресатові) за допомогою мовних знаків. При цьому учасники писемної комунікації можуть бути віддаленими одне від одного в часі та просторі.

Історична довідка

Першим почав досліджувати мовленнєвий акт Дж.-Л. Остін у 1950-х. Із-поміж речень природної мови Дж.-Л. Остін виокремив такі, що їх неможливо оцінити за критерієм істинності, а лише з погляду ефективності (успішності) — так звані перформативи.

Тож прихильники теорії мовленнєвого акту стверджують: за допомогою мови можна не тільки передавати інформацію, а й створювати факти суспільної дійсності. Існує категорія повідомлень, які не описують позамовну реальність, а творять її (наприклад, заявою «Збори оголошуються закритими» мовець, справді, закриває збори). Через це вони не можуть підлягати істиннісній оцінці класичної логіки.

Характеристика

Структура

Акт мовленнєвий складається з двох основних компонентів:

1) говоріння адресанта;

2) слухове сприймання та розуміння почутого адресата.

У разі писемної комунікації:

1) писання;

2) читання (зорове сприймання та розуміння) написаного.

Дж.-Л. Остін запропонував схему аналізу мовленнєвих актів. Відповідно до неї, акт мовленнєвий є структурою, що має три взаємопов’язані аспекти:

1) локуція — творення і формулювання висловлювання;

2) іллокуція — відображає інтенцію (комунікативну мету мовця);

3) перлокуція — ефект цілеспрямованого впливу на адресата, наслідки та результати.

Дослідники структурної прагматики мови К. Бюлер, Р. Якобсон та інші виділили такі компоненти мовленнєвого акту:

відправник (адресант);
отримувач (адресат);
повідомлення;
контакт;
код;
контекст.

Ознаки

Основні риси акту мовленнєвого:

Класифікація

Дж. Серль, учень Дж.-Л. Остіна, розрізнив мовленнєві акти:

прямі (безпосередні) — інтенція мовця прочитується незалежно від ситуації, наприклад, у фразі «Подай мені склянку води»,
непрямі (опосередковані) — текст може мати різні значення залежно від контексту (наприклад, вигук «А!») й коли смисл висловлювання виводиться на основі підтексту, прихованого змісту, наприклад, «Ви не могли би відчинити вікно?» (непряме прохання).

Проблему належного розуміння непрямих мовленнєвих актів, а також текстів, які не слід розуміти буквально (алюзії, іронія тощо), досліджує лінгвістика тексту.

Дж. Серлю належить п’ятичленна класифікація мовленнєвих актів за комунікативною метою адресанта. Ідеї Дж.-Л. Остіна розвивали також П. Строссон, Дж. Ліч, Д. Шпербер, А. Вербицька, М. Нікітін та ін. Учення Остіна і Серля набуло дальшого розвитку в теорії мовних імплікатур Ґ.-П. Ґрайса.

Значення

Мовленнєвий акт є конкретним проявом мовленнєвої діяльності та мінімальною одиницею нормативної для даного суспільства соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації (див. Прагматика мовна). У перебігу мовленнєвого акту твориться текст.

Р. Якобсон визначив шість функцій мови, що реалізуються в мовленнєвому акті:

1) емотивна;

2) конативна;

3) референтивна;

4) фатична;

5) метамовна;

6) поетична.

У теорії комунікації модель мовленнєвого акту покладено в основу узагальненої моделі комунікативного акту.

Література

Searle J. Speech Acts: An essay in the philosophy of language. Cambridge, 1969.
Якобсон Р. О. Лингвистика и поэтика // Структурализм: «за» и «против». Москва, 1975.
Остин Дж. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. Москва, 1981.
Levinson S. C. Pragmatics. Cambridge, 1983.
Серль Дж. Классификация иллокутивных актов // Новое в зарубежной лингвистике. Москва, 1986.
Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка. Москва, 1993.
Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики. Київ, 2004.

Автор ВУЕ

Д. В. Данильчук

Див. також

Акт комунікативний

Покликання на цю статтю: Данильчук Д. В. Акт мовленнєвий // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Акт мовленнєвий (дата звернення: 8.05.2024).