Акт 5 листопада 1916
Акт 5 листопа́да 1916 ро́ку — спільна прокламація (маніфест) німецького генерал-губернатора окупованих німецькими військами теренів колишнього Королівства Польського у Варшаві Г. Беселера й австро-угорського генерал-губернатора окупованих австро-угорськими військами теренів у Любліні К. Кука про намір двох імператорів — Німеччини Вільгельма ІІ та Австро-Угорщини Франца-Йосифа — утворити після закінчення світової війни самостійне Польське королівство, яке зберігатиме щільні зв’язки з обома імперіями.
Короткий текст прокламації містив запевнення в перемозі центральних держав і звільненні польських земель від російського панування, утворення на них спадкової конституційної монархії, характер якої не уточнювався, але замість терміну «незалежність» використано термін «самостійність»; нічого не говорилося про кордони майбутньої держави та її правлячу династію, натомість наголошувалося на потребі відновлення «славних традицій польських військ давніх часів».
Появу прокламації зумовлено зміною ситуації під час Першої світової війни. Внаслідок наступу німецьких і австро-угорських військ навесні 1915 під їхнім контролем опинилися всі землі колишнього Королівства Польського, котрі згідно з рішенням Віденського конгресу 1815 увійшли до складу Російської імперії. Після окупації їх розділено на дві зони — німецьку з центром у Варшаві та австро-угорську з центром у Любліні.
Водночас постало питання про їхню майбутню долю. У союзників існували значні розбіжності:
- австрійські політики за підтримки польських консерваторів у Галичині прагнули об’єднати окуповані землі з Галичиною й перетворити дуалістичну монархію на «триалістичну» з доданням третього «польського» елемента;
- німецькі політики розглядали варіанти з включенням частини польських земель до імперії й утворення на решті польської території невеликої буферної польської держави, міцно пов’язаної з Німеччиною (згідно з поширеною раніше ідеєю «серединної Європи», «Mitteleuropа»). Важливу роль відіграло прагнення отримати у своє розпорядження додаткові військові й економічні ресурси польських земель (за розрахунками німецьких військових — понад 1 млн мобілізованих).
Перевагу отримала пропозиція німецького канцлера Т. Бетманн-Гольвега пообіцяти полякам утворити в майбутньому Польське королівство і тим самим привернути їх на свій бік. Цьому сприяла й успішна участь створених в Австро-Угорщині Польських легіонів у бойових діях проти російських військ.
Узгодження позицій німецької й австро-угорської сторін відбулося на конференції у Відні в серпні 1916, а остаточне рішення ухвалено на зустрічі військових у Пщині в жовтні того ж року.
Для пропагандистського ефекту німці «організували» приїзд «представників польської громадськості» до Берліна з метою висловити прохання відбудови польської державності.
Після цього було проголошено Акт 5 листопада 1916.
У січні 1917 окупаційна влада проголосила створення дорадчої польської «Тимчасової державної ради» («Ради стану») з обмеженими повноваженнями, яка складалася з 25 осіб: 15 було призначено німецькими і 10 — австро-угорським генерал-губернаторами. Її очолив землевласник В. Немойовський (1864–1939), а військову комісію очолив Ю. Пілсудський.
У польському суспільстві ставлення до Акту 5 листопада 1916 було двозначним: частина польських сил, яка орієнтувалася на центральні держави, сприйняла його позитивно, інша, що підтримувала країни Антанти, — засудила.
Негативно поставилися до прокламації лідери країн Антанти і насамперед Росія: 15.11.1916 російський уряд виступив з протестом проти діяльності окупаційної влади на території Королівства Польського і пообіцяв після війни утворити Польську державу у складі «всіх польських земель» під скіпетром Романових на засаді державної єдності (фактично — автономії), а 12.12.1916 цар Микола ІІ видав наказ, у якому однією з цілей війни назвав відбудову «вільної, складеної з усіх трьох частин Польщі» в союзі з Російською імперією. Керівники країн Антанти висловили свою підтримку Росії.
Попри різне трактування значення документа його проголошення відіграло значну роль у легітимації «польського питання» на міжнародній арені, порушивши проблему відбудови польської державності як невід’ємного елемента післявоєнного врегулювання в Європі.
Поряд із тим, цей документ становив серйозну загрозу для українського населення Галичини, оскільки перекреслював плани українського політикуму на поділ провінції за етнічною ознакою та автономію український земель в складі Австро-Угорщини.
Наступні події завершального етапу Першої світової війни зробили Акт 5 листопада 1916 неактуальним, поставивши на порядок денний розпад європейських імперій і творення нових національних держав.
Література
- Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914–1918 рр. Львів, 1930–1938. Ч. 1–3.
- Kieniewicz S. Historia Polski 1795–1918. Warszawa, 1997.
- Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів. Львів, 2002.
- Головченко В., Солдатенко В. Українське питання в роки Першої світової війни. Київ, 2009.
- Mikietyński P. Niemiecka droga ku Mitteleuropie. Polityka II Rzeszy wobec Krуlestwa Polskiego (1914–1916). Krakуw, 2009.
- Stempin A. Prуba «moralnego podboju» Polski przez Cesarstwo Niemieckie w latach I wojny światowej. Warszawa, 2013.
