Акули (Selachimorpha, Selachii)
.jpg)
Аку́ли (Selachimorpha, Selachii) — надряд класу хрящових риб підкласу пластинозябрових. Мають усі ознаки класу, притаманні хрящовим рибам: скелет повністю хрящовий, є зяброві щілини, луска плакоїдного типу, вкрита дентином. Акул від скатів відрізняє зазвичай торпедоподібна форма тіла, гострі численні зуби на двох щелепах, розташування зябрових щілин по боках тіла і гетероцеркальний хвостовий плавець, верхня лопать якого значно більша за нижню.
Зміст
Географічне поширення
За різними джерелами, надряд акули включає від 300 до 450 видів, розмірами від 17 см до 20 м. Здебільшого морські мешканці, що живуть в усьому Світовому океані, 80 % видового різноманіття зосереджено в тропічних водах. Зазвичай плавають на глибині до 100 м, є й глибоководні види, що відрізняються невеликими розмірами і особливою формою тіла, освоїли глибину понад 2000 м. Серед акул є й суто прісноводні нечисленні представники, що мешкають у річках Ганг, Амазонка, деяких тропічних озерах. Морські види можуть заходити високо за течією великих тропічних річок, постійно трапляються в низовинах. Історично давня група, виникла в Девоні 420–450 млн років тому, сучасні родини сформувалися 150 млн років тому.
В Україні
У фауні України два види (катран і котяча акула) мешкають у Чорному морі й безпечні для людини.
Характеристика
Великі пелагічні й глибоководні види схильні вести поодинокий, а дрібні пелагічні — здебільшого зграйний спосіб життя. Акули — м’ясоїдні тварини, більшість з них хижаки, що живляться різноманітною рибою, до раціону тигрової й білої акул входять також морські ссавці (тюлені, молоді морські слони й китоподібні). Глибоководні живляться ракоподібними й молюсками, легко перетираючи їхні панцирі. Найбільші за розмірами китова й гігантська акули є фільтраторами, їжею їм слугують планктонні ракоподібні й дрібні головоногі. Нерозбірливі щодо об’єктів живлення акули можуть нападати і на людину. Налічують 11 видів акул, напади яких на людей офіційно зареєстровано. Особливо небезпечні біла, тигрова, тупорила й довгокрила акули, які атакують плавців без видимих причин і можуть завдати смертельних поранень. В акул добре розвинений нюх, є сейсмо- та електрорецепція, що дає їм змогу швидко знайти поранену або стривожену здобич. Органи зору і слуху примітивні. Крейсерська швидкість більшості видів — близько 15 км/год, хоча акула-мако може розганятися до 45 км/год, майже таку саму швидкість у момент кидка розвиває й біла акула. Ембріональний розвиток акули тривалий (у деяких видів — до двох років), статеве дозрівання пізнє, завершується у віці від 10 років залежно від статі й виду. Розмноження: яйцеродіння, яйцеживородіння і живородіння. Плодючість невисока: за один раз народжує від 1 до 100 потомків. Понад 100 видів акул є об’єктом промислу заради м’яса, печінки, хряща, шкіри і плавців. Промисел і забруднення Світового океану призвели до різкого зменшення чисельності акул. За даними Міжнародної спілки охорони природи, 24 % видів акул перебуває в загрозливому стані.
Таксономічна структура
Надряд акул об’єднує 8 рядів і 34 родини: кархариноподібні — найчисленніший щодо видів ряд, до нього входять акули-людожери: біла, тигрова й бичача акули, гігантська акула-молот; ламноподібні (гігантська акула); катраноподібні, серед яких катран; вобенгоподібні, куди входить найбільша риба — китова акула; плоскотілі акули, що мешкають на дні і нагадують за формою тіла скатів.
Література
- Наумов Н. П., Карташев Н. Н. Зоология позвоночных. Москва : Высшая школа, 1979. Ч. 1. Низшиехордовые, бесчелюстные, рыбы, земноводные. 333 с.
- Жизнь животных: В 6 т. Москва : Просвещение, 1971. Т. 4. Ч. 1. Рыбы. 655 с.
