Акультурація

М. Герсковіц — один з дослідників акультурації

Акультура́ція (від лат. ad — до, при, для і культура) — термін, що характеризує взаємовплив культур, процес запозичення (інкорпорації) елементів однієї культури (культури-донора) іншою культурою (культурою-реципієнтом).

Уперше термін акультурація англійською мовою вжив стосовно американських індіанців американський географ Дж. В. Пауел у вступній частині до праці «Дослідження індіанських мов» (1880).

Уже на початку 20 ст. термін з’явився в американських словниках і енциклопедіях. 1909 у додатковому томі до американського «Словника століття» («The Century Dictionary») було дано визначення акультурації — «процес асиміляції й адаптації іноземних культурних елементів».

1936 Американська рада досліджень з соціальних наук доручила трьом антропологам М. Герсковіцу (1895–1963), Р. Лінтону (1893–1953) і Р. Редфілду (1897–1958) написати дефініцію терміна. У статті «Меморандум про дослідження акультурації» (1936) вони визначили акультурацію як феномен, який виникає в результаті тривалого безпосереднього контакту двох груп індивідів, що належать до різних культур, і призводить до змін в одній чи обох групах. До цього визначення дослідники додали нотатку про те, що акультурація — це лише форма культурного обміну, яку не слід плутати ні з асиміляцією, ні з дифузією.

М. Герсковіц продовжив дослідження акультурації у працях «Акультурація. Дослідження культурного контакту» (1938) і «Людина та її праці. Наука культурної антропології» (1948). Він вивчав традиційні африканські культури, зокрема зміни, що відбуваються в них внаслідок контактів з високорозвиненими в індустріальному відношенні культурами. Поняття «акультурація» він застосовував для характеристики змін, що відбуваються в результаті не їхньої власної еволюції (дії внутрішніх факторів), а під зовнішніми впливами з боку інших культур за умови тривалого або постійного контакту (імміграція).

Європейські дослідники тривалий час вважали термін «акультурація» вузьким і надавали перевагу іншим: англійські вчені вживали словосполучення «культурний обмін» або «культурний контакт», іспанські — «транскультурація», французькі — «взаємопроникнення культур». У словнику французької мови «Малий Робер» термін уперше з’явився 1911, у німецькій мові — у працях німецького етнолога В. Крикенберга (1910).

Згодом у світлі політики мультикультуралізму термін «акультурація» став використовуватись як синонім процесів, орієнтованих на адаптацію мігрантів в інокультурному (передусім західноєвропейському та північноамериканському) середовищі. Таке трактування звужує початкове значення акультурації як взаємовпливу культур, зводячи акультурацію лише до односпрямованого процесу адаптації.

На відміну від інкультурації, яка відбувається на рівні індивіда, акультурація відбувається на рівні соціальних груп (носіїв етнічних або національних культур) і здатна призвести як до збагачення, так і до зникнення (асиміляції) культури-реципієнта.

Джерела

• Redfield R., Linton R., Herskovits M. J. Memorandum for the Study of Acculturation // American Anthropologist. 1936. Vol. 38. No. 1. Pp. 149-152.
• Herskovitz M. J. Acculturation: The Study of Culture Contact. Gloucester: P. Smith, 1958. 155 p.

Література

1. Вахта В. М. Проблема аккультурации в современной этнографической литературе США // Современная американская этнография. Теоретические направления и тенденции. Москва: Изд-во Академии Наук СССР, 1963. С. 189-202.
2. Соболь О. Н. Критика философских концепций американской «культурной антропологии». Киев: Наук. думка, 1978. 99 с.
3. Grenon M. La notion d’acculturation entre l’anthropo­logie et l’historiographie // Lekton. 1992. Vol. 2. № 2. Pp. 13-42.
4. Сокольская Л. В. Культурно-исторический процесс и аккультурация // Философия и культура. 2015. № 7. С. 986-996.

Автор ВУЕ

• Т. С. Пархоменко

Покликання на цю статтю: Пархоменко Т. С. Акультурація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Акультурація (дата звернення: 8.05.2024).