Акцентологія
Акцентоло́гія (від лат. accentus — наголос і грец. λόγος — слово, вчення) — галузь фонетики, що вивчає просодичні засоби мови, зокрема, систему наголосу, залежність її від ознак фонологічних та морфологічних підсистем, історичні закономірності системи наголосу, її функціональні властивості. Головними завданнями акцентології є встановлення типів наголосу за різними параметрами, співвідношення просодичних характеристик наголошених і ненаголошених складів, типу просодичного контуру слів; дослідження залежності наголосу від типу морфем і морфологічних класів, словозміни (акцентних парадигм) і словотворення. Акцентологію вважають одним із розділів просодеміки поряд із тонологією, яка вивчає специфіку тону мовлення. Типами акцентології є описова, діахронічна (історична) і контрастивна. Перші дослідження наголосу й тону (свари) є ще в давньоіндійських граматиках (8–6 ст. до н. е.). Термін акцентологія увів російський лінгвіст Р. Брандт (книга «Нарис слов’янської акцентології» («Начертание славянской акцентологии»; 1880). Перші фундаментальні акцентуаційні дослідження на матеріалі різних мов здійснено в 19 ст. (О. Востоков, О. Потебня, Ф. де Соссюр, І. Бодуен де Куртене, А. Меє та ін.).
Література
- Liberman A. Germanic Accentology. Minneapolis, 1982.
- Скляренко В. Г. Нариси з історичної акцентології української мови. Київ, 1983.
- Дыбо В. А. и др. Основы славянской акцентологии. Москва, 1990.
- Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія. Київ, 1998.
