Алегрія, Сіро

Алегрі́я, Сіро (ісп. Alegría, Ciro; повне прізвище — Алегрія Базан (Alegría Bazán); 04.11.1909 (за ін. даними — 1908), х. Кілька, провінція Уамачуко, тепер Санчес Карріон, Перу ― 17.02.1967, м-ко Чаклакайо, провінція Ліма, Перу) ― письменник, журналіст, почесний доктор університету Трухільйо (з 1957), член Перуанської академії мови (з 1960). Писав іспанською мовою. Представник реалізму.

Алегрія, Сіро (Alegría, Ciro)
Народження	1909
Місце народження	Кілька, Санчес Карріон, Перу
Смерть	1967
Місце смерті	Чаклакайо, Ліма, Перу
Місце поховання	Ліма, Перу
Напрями діяльності	літературна творчість, журналістика

Життєпис

Син багатих землевласників із демократичними поглядами, прихильників індіанської культури. Шкільним учителем С. Алегрії у був поет С. Вальєхо.

У 1930 С. Алегрія навчався в університеті Трухільйо, звідки через політичну діяльність його було виключено на першому курсі.

Член лівоцентристської партії Американський народно-революційний альянс (1930–1948). У 1931 і 1933 був ув’язнений.

У 1934–1957 перебував в еміграції в Чилі, США (зокрема Пуерто-Рико) та на Кубі.

З 1963 — депутат парламенту Перу від центристської партії «Народна дія».

З 1966 ― президент Національної асоціації письменників і митців.

Творчість

Автор романів «Золота змія» («La serpiente de oro», 1935) та «Голодні пси» («Los perros hambrientos», 1939), написаних в руслі латиноамериканської літературної течії «телуричний роман».

У «Золотій змії» самодостатність життя регіону на противагу життю в столиці стверджено на емоційному й філософському рівнях. У романі панує стихія усної мови; він не має чіткої фабули та є серією оповідань від імені одного з персонажів, що залучає перекази й інших героїв. Незмінні герої та місце дії об’єднують оповідь; композиція відповідає центральному образові непередбачуваної ріки. Роману притаманні міфопоетичні елементи. Ріка ― початок, кінець і сенс людського існування. Час ― лише постійне повторення життєво сутнісної дії: переправи через ріку чи плин по ній. Ріка визначає і характер героїв (владність, поривчастість, зміна настрою), навіть зовнішні прикмети, як-от голос. Окремі персонажі програють змагання з рікою. Головна ідея роману ― показати протистояння людської сутності природі, не відокремлюючись від неї.

У «Голодних псах» посилено соціальні ноти. Злигодні селища показано через долі не лише людей, але й собак, що стають рівноправними персонажами. Часто саме доля пса дає нагоду для розповіді про події в соціумі. Як і люди, пси потерпають від посухи; жандарми отруюють розбійників, немов собак; пси захищають від кондора тіло померлого хлопчика, а від жандарма ― труп свого хазяїна-розбійника. Багаторівневість паралелізму «людина ― собака» не є звичайним художнім прийомом. У перуанських індіанців існує повір’я, ніби для кожної людини народжується пес, який згодом стане її провідником у потойбічному світі. На долю героїв випадають важкі випробування, оскільки проти людини об’єдналися природа (посуха) і соціальна несправедливість. Час у романі циклічний: останній розділ повторює перший ― повертається дощ, і цикл починається знову, навіть соціальна несправедливість відходить на другий план.

Роман «Світ великий та чужий» («El mundo es ancho y ajeno», 1941; перша премія Конкурсу латино-американського роману, м. Нью-Йорк) належить до літературної ідейно-тематичної тенденції індіхенізм. У рік видання книжка з’явилася також у перекладі англійською мовою. У романі предметом зображення стала історія життя та знищення індіанської громади. Село Румі на початку постає як «щасливий локус». Показуючи механізм дії справедливих законів громади, радість спільної праці, відтворюючи анімістичне відчуття природи індіанцями Румі, протиставляючи їх життєвому ритмові життя в сусідніх селищах, письменник стверджує, що селянська громада ― найадекватніший спосіб буття для індіанця. Уперше в перуанській літературі багатопланово зображена індіанська громада виросла до рівня символу. Як і в попередніх книжках, природа та люди живуть у нерозривній єдності. Людина ― частка природи, а бики або гірські вершини мають свої біографії, і природа здається не менш важливим за людей персонажем. Головна ідея роману ― показати загибель громади, її вимушене залученню до «великого чужого світу», і, як наслідок, випадання людини з цієї єдності та індивідуалізацію персонажів і їхніх доль. Розповідаючи історію поразки громади в боротьбі з поміщиком, Алегрія розмикає романну структуру і вводить у традиційний для індіхеністської прози сюжет інші явища національного життя, інші регіони. Зруйнування громади ― трагедія, та оскільки гинуть не всі її члени, це також і питання: а що ж далі? Промовистою є назва останнього розділу «Куди? Куди?». Новим для індіхеністського роману виявився й показ не сліпого бунту, а свідомого захисту саме життєвих підвалин буття, конечність прищеплення громаді нового знання.

Усі три романи вперше побачили світ у Чилі.

За життя опублікована також збірка оповідань «Лицарська дуель» («Duelo de caballeros», 1963).

Після смерті письменника видано:

збірку оповідань «Даропринесення каменя» («La ofrenda de piedra», 1969);

повість «Завжди є шляхи» («Siempre hay caminos»,1969);

незакінчений роман «Дилема Краузе» («El dilema de Krause», 1969);

книгу нарисів «Кубинська революція: особисте свідчення» («La revolución cubana: un testimonio personal», 1971);

спогади «Щастило на добрячу хльосту» («Mucha suerte con harto palo», 1976) та ін.

Твори перекладено понад 30 мовами. Українською мовою окремі твори С. Алегрії переклали М. Жердинівська, Г. Козаченко.

Цитати

«Ми зобов’язані Сіро Алегрії як письменникові, що писав про індіанців, … можливістю відчути самих себе. Він сприяв нашому самозрозумінню…»
М. А. Астуріас (Цит. за кн.: Alegría C. Los perros hambrientos. Quito: Libresa, 2005. P. 36)

«Я читав Сіро Алегрію і вважаю його книжку «Світ великий та чужий» класичним твором. Він дуже знаний у США»
Ернест Гемінґвей (Ciro Alegría y la Crítica. URL: http://ivenpciroalegria2009.blogspot.com/2009/10/ciro-alegria-y-la-critica.html)

«Прочитавши славетного Сіро Алегрію, я повірив у латиноамериканський роман»
Андре Моруа (Ciro Alegría y la Crítica. URL: http://ivenpciroalegria2009.blogspot.com/2009/10/ciro-alegria-y-la-critica.html)

«…Цей роман («Світ великий та чужий») є … відправною точкою сучасної перуанської прози, а його автор ― нашим першим класичним романістом»
М. Варгас Льйоса (Цит. за кн.: Varona D. Ciro Alegría, trayectoria y mensaje. Lima : Ediciones Varona, 1972. P. 201)

«І в ритмі припливів та відпливів ми, плотарі, вперто живемо на воді, з’єднуючи розділені водою землі, зв’язуючи життя докупи».
(С. Алегрія «Золота змія». Цит. за кн.: Alegría C. La serpiente de oro. Madrid, 1995. P. 172)

«Таку річ, як камінь, зневажати не можна… Що сталось би зі світом без каменю? Провалився би. Камінь підпирає землю»
(С. Алегрія «Даропринесення каменя». Цит. за кн.: Alegría C. La ofrenda de piedra: Narraciones andinas. Bogotá, 1980. P. 32)

Переклад І. Оржицького

Твори

Novelas completas. Madrid : Aguilar, 1959. 954 p.
У к р. п е р е к л. ― Світ великий та чужий. Київ : Дніпро, 1976. 368 с.
Мій друг Габріела Містраль // Всесвіт. 1979. № 10. С .195–204.
Анаконда і воїн. Казки та легенди індіанців Південної Америки. Київ : Веселка, 1983. 59 с.
Р о с. п е р ек л. ― Золотая змея. Голодные собаки. Москва : Художественная литература, 1970. 286 с.

Література

Varona D. Ciro Alegría, trayectoria y mensaje : Compilación de. Lima : Ediciones Varona, 1972. 259 p.
Cornejo Polar J. La obra de Ciro Alegría. Arequipa : Universidad Nacional de San Agustín, 1976. P. 93–107.
Tamayo Vargas A. Literatura peruana. Lima : Librería Studium, 1976. 405 p.
Лапшина Л. Индейский мир в литературе Перу. Москва : Издательство МГОУ, 2009. 174 с.
Оржицький І. Етно-національна й культурна своєрідність літературного процесу в країнах Андійського регіону (Перу, Болівія, Еквадор) у 20-х–80-х роках ХХ століття. Харків : Майдан, 2016. 353 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Оржицький І. О., Покальчук Ю. В. Алегрія, Сіро // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алегрія, Сіро (дата звернення: 4.05.2024).