Алиськевич, Андрій
Алиське́вич, Андрі́й (17.12.1870, с. Залуква, тепер Галицького району Івано-Франківської області, Україна — 25.03.1949, м. Прага, тепер Чехія) — педагог, громадсько-політичний діяч, германіст.
Алиськевич, Андрій | |
---|---|
Народження | 1870 |
Місце народження | Залуква, Галицький район, Івано-Франківська область, Україна |
Смерть | 1949 |
Місце смерті | Прага, Чехія |
Напрями діяльності | педагогіка |
Життєпис
Закінчив із відзнакою гімназію в м. Золочеві.
Вищу освіту (класична німецька і слов’янська філологія, історія мистецтв) здобув у м. Львові (тепер Україна) і містах Відні та Граці (тепер Австрія).
Учителював у м. Львові (1895–1896) та м. Бродах (1896–1900). У цей період видав два наукові дослідження з історії німецької літератури (1898, 1900). Від 1900 — директор 3-ї, а згодом 4-ї гімназій,1909 — директор приватної жіночої учительської семінарії та міської школи ім. Т. Шевченка ( усі заклади — у м. Львові), з серпня 1910 — директор гімназії в м. Перемишлі. Засновник і голова товариства «Взаємна поміч українського вчительства» (1905–1909).
Член Руського педагогічного товариства, голова його редакційної комісії (1909).
Редактор дитячого журналу «Дзвінок» у м. Львові (1904, 1906–1908). Голова Товариства шкільної допомоги для бідних учнів ім. св. Кирила. Під час російської облоги м. Перемишля (1914–1915) вів учительський семінар і школу права у м. Відні, відтак повернувся до м. Перемишля, де працював до 1917.
У 1918–1919 — директор гімназії у м. Дрогобичі, організатор шкільної справи ЗУНР. Під час польсько-української війни працював у Міністерстві народної освіти УНР у м. Кам’янці-Подільському. У 1919 — член Комітету для реформ середнього шкільництва. У травні 1919 призначений радником міністерства та направлений делегатом до м. Відня й м. Праги для організації видання шкільних підручників.
Після падіння ЗУНР емігрував до Чехії, згодом переїхав на Закарпаття, де був директором гімназій у м. Берегові (1920–1922), Ужгородської гімназії (1922–1938) та гімназії у м. Великому Бичкові (1938–1939). Від 1921 розпочав пластову діяльність у м. Берегові, а згодом в м. Ужгороді (член Головної Управи Скаутів Підкарпатської Русі, заступник головного начальника, голова Краєвої Пластової Старшини). Працював у різних культурних і педагогічних товариствах на Закарпатті. У 1920–1930-х роках співпрацював із педагогічною і дитячою періодикою (дитячий журнал «Пчілка», журнал «Наша школа», «Учитель»). З 1925 — член головного відділення й касир педагогічного товариства.
Після угорської окупації Карпатської України (1939) виїхав до Моравії (Чехія).
Праці
- Підручники з німецької мови (у співавт. з Р. Гамчикевичем): Вправи німецкі для IV кляси середних шкіл. — Львів, 1913; * Німецка препарація для IV кляси шкіл середних. —Львів, 1913;
- Німецкі вправи для другого класу шкіл середних. — Львів, 1914;
- Німецкі вправи для першого класу шкіл середних. — Львів, 1915;
- Німецкі вправи для ІІІ кляси середних шкіл. Ч. 1.— Перемишль, 1917;
- Словарець до вправ німецких для ІІІ кляси середних шкіл. — Перемишль, 1918.
Література
- A Beregszászi állami magyar reálgimnázium értesítője az 1919–20, 1921–22 tanévről. Összeállította Aliszkevics András. Beregszász, 1922;
- Директор Андрій Алиськевич: З нагоды Єго 35-лѣтньоѣ учительскоѣ дѣятельности // Подкарпат. Русь. 1928. Ч. 1/2;
- Директор Андрій Алиськевич // Пчолка, 1928, март. Ужгородъ, 1928;
- Пап-Пугач С. Пластовий альманах. Рим, 1976;
- Шах С. Де срібнолентий Сян пливе. Іст. нарис державної української гімназії в Перемишлі. Мюнхен, 1977;
- Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР. — Львів: ОЛІР, 1995. — 368;
- Телячий Ю. Педагогічна діяльність галицького вчительства на Поділлі // Кам’янеччина в контексті історії Поділля / Наук. зб. Т. 1. Кам’янець-Подільський, 1997;
- Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: Изд-во В. Падяка, 2001. — 431 с.;
- Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 888 с.;
- Сіка В. Педагогічна діяльність Андрія Алиськевича в гімназіях Закарпаття 1920-х років // Зб. наук. праць Уманського держ. пед. у-ту імені Павла Тичини. — Умань: Жовтий О. О., 2012. — Ч. 3. — с. 332–338.