Алод

Ало́д (нім. Allod, від давньонім. al — повний і od — володіння) — у ранньофеодальних державних утвореннях Західної Європи індивідуальна чи родинна земельна власність. Володіння алодом (на відміну від бенефіції, бенефіції, феоду) не було пов’язане з виконанням феодальних повинностей. Під алодом розуміють також безумовне землеволодіння на відміну від умовного.

Історична довідка

Вперше термін «алод» вжито у Салічній правді (Lex Salica) — збірнику звичаєвого ранньофеодального права германського племені салічних франків (кінець 5 — початок 6 ст.). Це був перший правовий документ, де зафіксовано обмежене право успадкування земельного алоду.

Характеристика

У науковій літературі розрізняють два типи алоду — ранній та пізній (або повний). Ранній алод виник унаслідок розпаду громади. Це власність на рухоме майно та обмежене право успадкування (як правило, по чоловічій лінії) на нерухоме майно (земельні орні угіддя). Земля перебувала в індивідуально-родинному володінні, але право розпоряджатися нею належало громаді. Пізній алод — повна, вільно відчужувана індивідуально-родинна власність. Земля перетворилася на власність, її спершу можна було заповідати, передавати у спадок, дарувати, а потім і купувати чи продавати. Пізній алод оформився у 6 ст. у вестготів, бургундів і франків, згодом — у інших германських племен (у саксів та фризів — тільки на поч. 9 ст.). Зокрема, у франків, за едиктом короля Хільперика І, земельний наділ успадковували не лише чоловіки (сини чи брати), як це було раніше, а й жінки (доньки чи сестри).

Громада втрачала свою необмежену владу над землею, що оброблялася, й перетворювалася на громаду сусідську (т. з. марку), до складу якої входили окремі домогосподарства, вони володіли на правах повної власності (алоду) орною землею та спільно користувалися неподільними угіддями.

З розвитком феодалізму більшість дрібних алодистів була втягнена у феодальну залежність. Алоди великих і середніх землевласників з часом поступилися місцем умовній феодальній власності: спочатку бенефіцію, згодом — феодові.

Джерела

Середньовічні латинськомовні джерела / Упор. В. М. Миронова. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2013. 199 с.

Література

1. Неусыхин А.И. Проблемы европейского феодализма. Москва : Наука, 1974. 538 с.
2. История крестьянства в Европе. Москва : Наука, 1985. Т. 1. 608 с.
3. История средних веков / Под ред. Н. Ф. Колесницкого. Москва : Просвещение, 1980. 576 с.
4. Смирнова Е. Д. и др. Средневековый мир в терминах, именах и названиях. Минск : Беларусь, 1999. 384 с.
5. История средних веков : в 2 т. Москва : Издательство МГУ, 2008. Т.1. 681 с.
6. Мустафін О. Р. Справжня історія середніх віків. Харків : Фоліо, 2013. 416 с.

Автор ВУЕ

В. А. Студінський

Покликання на цю статтю: Студінський В. А. Алод // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алод (дата звернення: 6.05.2024).