Альтернативні витрати
Альтернати́вні ви́трати — втрачена вигода, яку могло б отримати підприємство за умови альтернативного використання капіталу.
Витоки поняття пов’язують із розробкою теорії порівняльних переваг Д. Рікардо. Концепцію Альтернативних витрат розробив у 1880-х економіст, представник австрійської школи в політекономії Ф. Візер; згодом обґрунтував її в монографії «Теорія суспільного господарства» (1914). Подальший розвиток концепції здійснили економісти зі США, зокрема Г. Дж. Давенпорт (1861–1931) та ін.
У підприємницькій діяльності ситуація з альтернативними витратами виникає тоді, коли потрібно обрати єдиний шлях розвитку з двох і більше взаємовиключних варіантів. Водночас кожен із них має економічні переваги й недоліки. За такої ситуації альтернативні витрати розглядають як вартість упущеної альтернативи (ін. ефективнішого варіанта).
Література
- Андрійчук І. В. Механізм забезпечення ефективності використання альтернативних паливно-енергетичних ресурсів // Нафтогазова енергетика. Івано-Франківськ, 2007. № 2.
- Карпенко О., Соболь Г. Неповна собівартість: теорія і практика обліку, аналізу, контролю. Полтава, 2011.
- Ревчун Б. Г. Про деякі аспекти застосування концепції «альтернативних витрат» у соціально-економічній компаративістиці // Наукові праці #Кіровоградського національного технічного університету. Серія: Економічні науки. 2012. Вип. 21.
