Аляб'єв, Олександр Олександрович
Аля́б’єв, Олекса́ндр Олекса́ндрович (рос. Алябьев, Александр Александрович; 15.08.1787, м. Тобольськ, тепер Тюменська обл., РФ — 06.03.1851, м. Москва, тепер РФ) — композитор, піаніст і диригент.
|
Аляб'єв, Олександр Олександрович (Алябьев, Александр Александрович) | |
|---|---|
| Народження | 15.08.1787 |
| Місце народження | Тобольськ |
| Смерть | 06.03.1851 |
| Місце смерті | Москва |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво, музичне виконавство |
Життєпис
Дитячі роки провів у м. Тобольську, де батько обіймав посаду губернатора. Одержав ґрунтовну домашню освіту. 1795 родина переїхала до м. Астрахані, 1796 — до м. Санкт-Петербурга, де Олександр брав уроки фортепіано й композиції в композитора, скрипаля, піаніста Й. Г. Міллера. 1801 зарахований на службу в гірниче відомство унтер-шахмейстером.
1804 вступив до Московського університетського шляхетного пансіону. Перші музичні твори Аляб’єва опубліковано 1810.
З початком Вітчизняної війни 1812 вступив до армії добровольцем. Служив у 3-му Українському козачому полку, Іркутському та Охтирському гусарських полках. Брав участь у зарубіжних походах російської армії 1813–1814: у захопленні міст Дрездена й Парижа, боях під м. Лейпцигом, на Рейні. Нагороджений орденами.
Після війни продовжив військову службу у м. Санкт-Петербурзі. Подав у відставку 1823 у чині підполковника. Відтоді мешкав у містах Москві та Санкт-Петербурзі.
Брав участь у театральному житті. Зокрема, разом з О. Верстовським і Ф. Шольцем написав музику до прологу «Торжество муз» до відкриття Великого театру у м. Москві (18.01.1825; див. Державний академічний Великий театр Росії), а також до низки водевілів. Виступав у аматорських концертах як співак і піаніст.
1825 А. був звинувачений у вбивстві через сварку під час гри в карти. Три роки провів у тюрмі. Саме тоді написав романс «Соловей» (1826). Провина Аляьєва не була доведена, але його засудили до заслання в Сибір із позбавленням усіх чинів, нагород і дворянства. Основною причиною суворого покарання була близькість до декабристських кіл (див. Декабристів повстання).
У лютому 1828 Аляб’єва відправили до м. Тобольська, де він перебував під наглядом поліції. Тут організував симфонічний оркестр, керував симфонічними і хоровими концертами, виступав як диригент і піаніст, створив низку романсів, опублікованих у збірці «Північний співець» («Северный певец»; 1828, 1831), а також оркестрові твори. 1832 переведений на Кавказ, 1833 — до м. Оренбурга.
Збирав башкирський, киргизький, туркменський, татарський музичний фольклор. Разом з істориком і фольклористом М. Максимовичем уклав і видав збірник «Голоси українських пісень» («Голоса украинских песен»; 1834; перевид. 1961).
З 1835 Алябєву дозволено жити в Московській губернії, з 1843 — оселитися в м. Москві під наглядом поліції та із забороною відвідувати публічні заходи.
Похований у Симоновому монастирі, могила не збереглася (1930 більшість монастирських будівель було знищено разом із цвинтарем). 2009 споруджено кам’яний хрест на символічній могилі Аляб’єва поряд із храмом Різдва Пресвятої Богородиці в Старому Симонові (у межах м. Москви).
Творчість
У творах Аляб’єв поєднав національні музичні традиції з європейськими романтичними тенденціями. Вокальна творчість пов’язана з традиціями російського міського фольклору поч. 19 ст.
Аляб’єв — один із перших інтерпретаторів лірики О. Пушкіна [романси «Если жизнь тебя обманет…» («Якщо життя тебе обмане…»), «Я вас любил» («Я вас кохав»), «Пробуждение» («Пробудження»), «Зимняя дорога» («Зимова дорога») та ін.], В. Жуковського, А. Дельвіга, М. Язикова, І. Козлова.
Особливе місце у творчості митця посідають романси-монологи, пов’язані з темою вигнання, тяжких поневірянь [«Иртыш» («Іртиш»), «Вечерний звон» («Вечірній дзвін») та ін.]. Звертався й до сюжетів гостросоціального звучання в романсах на вірші М. Огарьова [«Кабак» («Шинок»), «Изба» («Хата»), «Деревенский сторож» («Сільський сторож»)] та П. Беранже «Нищая» («Жебрачка»)].
Серед камерно-інструментальних творів: струнні квартети № 1 (1815) і № 3 (1825), фортепіанне тріо ля-мінор (1834), соната для скрипки з фортепіано (1834), одночастинна симфонія мі-мінор (1850) тощо. Багато писав і для духового оркестру (марші, увертюри).
У музичному театрі звертався до творчості О. Пушкіна, В. Шекспіра, письменників-декабристів. Автор 6 опер: «Місячна ніч, або Домовики» («Лунная ночь, или Домовые»; 1822, поставлено 1823, Великий театр, м. Санкт-Петербург), «Буря» («Буря»; 1839, поставлено 2014, м. Москва), «Едвін і Оскар» («Эдвин и Оскар»; 1833–1835, не закінчена), «Чарівна ніч» («Вошебная ночь»; 1838–1839, не закінчена), «Рибалка й русалка, або Зле зілля» («Рыбак и русалка, или Злое зелье»; 1841–1843), «Аммалат-Бек» («Аммалат-Бек»; 1842–1847); водевілі (зокрема у співавт. з О. Верстовським, М. Вієльгорським, Ф. Шольцем); балет «Чарівний барабан, або Наслідок чарівної флейти» («Волшебный барабан, или Следствие волшебной флейты»; 1827), музики до драматичних вистав тощо.
Визнання
Тривалий час Аляб’єв був знаний переважно як автор романсів. Були поставлені лише твори 1820-х: водевілі, балет «Чарівний барабан, або Наслідок чарівної флейти», опера «Місячна ніч». Значна частина доробку залишалася в архівах; опублікована лише у 1930–1960-х.
Література
- Тимофеев Г. Н. А. А. Алябьев: Очерк жизни и творчества. Москва : Л. Юргенсон, 1912. 92 с.
- Асафьев Б. В. Композиторы первой половины XIX века. Москва : Московская государственная филармония, 1945. 63 с.
- Гозенпуд А. А. Музыкальный театр в России: От истоков до Глинки. Ленинград : Музгиз, 1959. 781 с.
- Алексеев А. Д. Русская фортепианная музыка. От истоков до вершин творчества. Предглинковский период. Глинка и его современники. А. Рубинштейн. Могучая кучка. Москва : Академия наук СССР, 1963. 272 с.
- Доброхотов Б. В. Александр Алябьев. Творческий путь. Москва : Музыка, 1966. 319 с.
- Трайнин В. Я. Александр Александрович Алябьев. 1787–1851. Краткий очерк жизни и творчества. Ленинград : Музыка, 1969. 94 с.
- Хавторин Б. П. Александр Алябьев в оренбургской ссылке: к 150-летию со дня смерти композитора. Оренбург : Оренбургский государственный институт искусств им. Л. и М. Ростроповичей, 2001. 71 с.
- Ткаченко Н. Г. Русская классическая музыка XIX века. 2-е изд. Москва : МАКС Пресс, 2010. 168 с.
- Баринов Е. Х. «Игрецкое дело» Александра Алябьева (грустная история). Москва : Проспект, 2017. 64 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ізваріна О. М. Аляб'єв, Олександр Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аляб'єв, Олександр Олександрович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
