Алієв, Гейдар Алірза огли
Алі́єв, Гейда́р Алірза́ огли́ (азерб. Əliyev, Heydər Əlirza oğlu; 10.05.1923, м. Нахічевань, тепер Азербайджан — 12.12.2003, м. Клівленд, штат Огайо, США) — державний і громадсько-політичний діяч, третій президент Азербайджану, почесний доктор Тбіліського університету (1996), Московської юридичної академії (з 1997), Александрійського університету (з 1999), Національної академії державного управління при Президентові України (з 2003) та інших ВНЗ.
|
Алієв, Гейдар Алірза огли (Əliyev, Heydər Əlirza oğlu) | |
|---|---|
| Народження | 10.05.1923 |
| Місце народження | Нахічевань |
| Смерть | 12.12.2003 |
| Місце смерті | Клівленд |
| Alma mater | Бакинський державний університет |
| Напрями діяльності | політика, громадська діяльність |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Червоної зірки (1962), Леніна (1971, 1973, 1976, 1979, 1983), Вітчизняної війни 1-го ступеня (1985), князя Ярослава Мудрого 1 ступеня (1997), Золотого руна (2001), Святого апостола Андрія Первозванного (2003) |
| Почесні звання | Герой соціалістичної праці (1979, 1983) |
Зміст
Життєпис
Народився у робітничій родині.
1939 закінчив Нахічеванський педагогічний технікум і вступив на архітектурний факультет Азербайджанського промислового інституту (тепер Азербайджанський державний університет нафти та промисловості), але не закінчив навчання через початок Другої світової війни.
1941–1944 працював в органах НКВС Нахічеванської АРСР, 1944–1969 — в органах державної безпеки Азербайджанської РСР.
Навчався у Школі перепідготовки керівного оперативного складу МДБ СРСР (1949–1950). У 1957 закінчив заочне відділення історичного факультету Азербайджанського державного університету ім. С. М. Кірова (тепер Бакинський державний університет), 1966 — Московську вищу школу державного управління імені Ф. Е. Дзержинського.
З 1964 — заступник голови Комітету держбезпеки (КДБ) СРСР, від 1967 — голова КДБ Азербайджанської РСР.
1969–1982 — перший секретар ЦК КП Азербайджану. 1971–1987 — член ЦК КПРС, 1976–1982 — кандидат у члени політбюро ЦК КПРС. 1982–1987 — перший заступник голови Ради Міністрів СРСР, член Політбюро ЦК КПРС. Одночасно з 1986 — голова Бюро Ради Міністрів СРСР із соціального розвитку. 1987–1988 — державний радник при Раді Міністрів СРСР.
1988–1990 Алієв перебував на пенсії.
1991–1993 — голова Верховного меджлісу Нахічеванської Автономної Республіки у складі Азербайджану й водночас, відповідно до Конституції Азербайджану, заступник голови Верховної Ради Азербайджану.
Засновник і голова партії «Ені Азербайджан» («Новий Азербайджан»; з 1992).
У червні — листопаді 1993 — голова Верховного меджлісу Азербайджану.
1993–2003 — президент Азербайджану. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 8–11-го скликань.
Діяльність
Керуючи республіканською парторганізацією Азербайджану, провадив обережну політику підтримки національних кадрів серед азербайджанської номенклатури. Прагнув усілякими способами «приховати» від союзного керівництва відкриття на азербайджанському шельфі Каспійського моря нових значних родовищ нафти та природного газу, розробка яких могла б суттєво вплинути на етнічний склад населення республіки, створивши велику російськомовну меншину.
У січні 1990 після кривавих зіткнень між етнічними вірменами й азербайджанцями в м. Баку, наслідком яких стало запровадження в місті надзвичайного стану, прибув до представництва Азербайджанської РСР у м. Москві. Виступив із різкою антигорбачовською промовою, яка була видрукована у самвидаві та схвально сприйнята у Баку, зокрема прибічниками популярного тоді Народного фронту Азербайджану.
Улітку 1993 під час заколоту проти президента Азербайджану А. Ельчібея прибув до Баку, де населення сприйняло його як єдину сильну особистість, що здатна навести лад у період нестабільності.
На час обрання Алієва президентом Азербайджан перебував у стані повного паралічу економіки, у різних регіонах країни регулярно відбувалися збройні зіткнення. Одну п’яту території країни було зайнято силами Вірменії, у прикордонних із Росією та Іраном регіонах панували сепаратистські настрої.
Унаслідок діяльності Алієва центральній владі вдалося взяти під контроль територію країни (окрім контрольованої Вірменією самопроголошеної Нагірно-Карабахської Республіки). Азербайджан стратегічно орієнтувався на Захід, було ініційовано кілька проектів із розробки та транспортування каспійських нафти й газу.
За президентства Алієва реалізовувалася політика співпраці в рамках СНД й одночасної розбудови відносин із країнами Заходу та Туреччиною. Робилися спроби активізувати відносини з РФ, заохотивши її до активнішого розв’язання проблеми Нагірного Карабаху. Для цього Алієв брав активну участь у створенні в червні 2000 «Кавказької четвірки» — конференції лідерів трьох держав Закавказзя та РФ, що регулярно скликались напередодні самітів СНД з метою обговорення й вирішення складних проблем регіону.
Алієв активно сприяв укладенню Азербайджаном т. з. «Контракту століття» з провідними нафтовими компаніями світу — угоди про розвідку, розробку й частковий розподіл видобутку нафти на родовищах «Азері», «Гюнешли», «Чіраг» в азербайджанському секторі Каспійського моря. У квітні 1999 за його сприяння було введено в дію новий альтернативний нафтотранспортний маршрут Баку — Супса, яким нині експортується на світові ринки переважна частина азербайджанської нафти.
За ініціативи Алієва у листопаді 1999 під час Стамбульського саміту ОБСЄ було укладено пакет угод стосовно будівництва через територію Грузії й Туреччини Основного експортного трубопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан, введеного в експлуатацію у 2006.
Окрім того, Азербайджаном було укладено угоду про партнерство й співробітництво з Європейським Союзом (1996) та угоду про співпрацю з НАТО у рамках Ради Євроатлантичного партнерства за програмою «Партнерство заради миру» (1994).
Алієв був одним із найпалкіших прибічників ідеї створення у рамках СНД окремої організації для співпраці пострадянських держав поза російським контролем — ГУАМ (1997). Активно розбудовував відносини з Україною, прагнучи створення міжнародно-політичної противаги впливу РФ у межах СНД. 16.03.2000 підписав Договір про дружбу, партнерство і співробітництво між Україною і Азербайджаном.
Нагороди та визнання
Двічі удостоєний звання Героя соціалістичної праці (1979, 1983). Нагороджений радянськими відзнаками: 5 орденами Леніна (1971, 1973, 1976, 1979, 1983), орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (1985), Червоної Зірки (1962) та ін., а також українським орденом Ярослава Мудрого 1-го ступеня (1997), грузинським орденом Золотого Руна (2001), російським орденом Святого апостола Андрія Первозванного (2003) та ін. медалями. 2005 в Азербайджані запроваджено орден «Гейдар Алієв» як вищу державну нагороду.
Алієву встановлено пам’ятники у різних містах і країнах. Зокрема, у м. Києві 2004 відкрито пам’ятник біля входу до парку його імені, а 2009 неподалік Українсько-азербайджанського інституту соціальних наук і самоуправління. Іменем Алієва названі вулиці, установи та підприємства Азербайджану.
Додатково
За спогадами колишнього міністра закордонних справ СРСР А. Громика, Г. Алієв вважався одним з можливих кандидатів на посаду генерального секретаря ЦК КПРС після смерті К. Черненка в березні 1985. У зв’язку з цим через короткий час після обрання на цю посаду М. Горбачова Г. Алієв був відправлений на пенсію як потенційний конкурент та через звинувачення у корупції, що набули широкого розголосу завдяки повідомленням західних радіостанцій.
Література
- Чернявский С. Внешняя политика Азербайджанской Республики (1988–2003). Баку : Адилоглы, 2003. 488 с.
- Андриянов В., Мираламов Г. Гейдар Алиев. Москва : Молодая гвардия, 2005. 394 с.
- Зенькович Н. Гейдар Алиев. Зигзаги судьбы. Москва : Яуза ; Эксмо, 2007. 607 с.
- Денисенко А., Туркевич В., Шпаковськи Л. Лідер двох епох: Азербайджансько-українські відносини через призму життя і діяльності Гейдара Алієва. Київ : Планета, 2013. 323 с.
- De Waal T. Black Garden: Armenia and Azerbaijan Through Peace and War. 10th Year Anniversary Edition, Revised and Updated. New York : NYU Press, 2013. 406 p.
- Салманов А. Гейдар Алієв як фундатор зовнішньополітичної стратегії Азербайджану // Наукові праці МАУП. 2014. Вип. 43. С. 56–61.
- Ахундова Э. Гейдар Алиев. Личность и эпоха : в 3 т. Москва : Канон+, 2017.
- Офіційний сайт. URL: https://president.az/azerbaijan/leader
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дорошко М. С. Алієв, Гейдар Алірза огли // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алієв, Гейдар Алірза огли (дата звернення: 4.05.2024).
Оприлюднено: 10.10.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
