Амарал, Тарсіла ду
Амара́л, Тарсі́ла ду (порт. Amaral, Tarsila do; 01.09.1886, м. Капіварі, шт. Сан-Паулу, Бразилія — 17.01.1973, м. Сан-Паулу, Бразилія) — художниця, одна з провідних фігур бразильського модернізму.
|
Амарал, Тарсіла ду (Amaral, Tarsila) | |
|---|---|
| Народження | 01.09.1886 |
| Місце народження | Капіварі, Сан-Паулу (штат), Бразилія |
| Смерть | 17.01.1973 |
| Місце смерті | Сан-Паулу (місто), Бразилія |
| Напрями діяльності | мистецтво образотворче |
Життєпис
Народилася в заможній сім’ї власників кавових плантацій. Навчалась у релігійних колегіях у м. Сан-Паулу, згодом у колегії в м. Барселоні (Каталонія, Іспанія). Там написала свою першу картину «Священне серце Ісуса» (1904).
З 1916 навчалася скульптурі, живопису й рисунку в м. Сан-Паулу у художників-академістів П. А. Борхеса (1864–1942) і Ж. Ф. Елпонса (1865–1939).
1920 переїхала до Парижа, де вступила до Академії Жюліана.
1922 брала участь у груповій виставці в салоні Товариства французьких художників, де експонувалась її картина «Портрет жінки». Того ж року Амарал приїздила до Сан-Паулу з нагоди відкриття Тижня сучасного мистецтва. Там зблизилася з бразильськими письменниками та художниками-модерністами — А. Малфатті, М. де Андраде, О. де Андраде, М. дель Піккія. Разом вони створили групу «П’ятеро», що стала осердям бразильського модернізму.
1923 повернулася до Парижа, де брала уроки в А. Глеза, А. Лота, Ф. Леже. Познайомилася з П. Пікассо, Ж. Кокто, К. Бранкузі. У цей час Амарал зазнала впливу кубізму, футуризму й експресіоізму.
1924 повернулась до Бразилії. Багато мандрувала країною, вивчала народні традиції та побут. 1926 разом із чоловіком письменником О. де Андраде відвідала Європу й Близький Схід (Грецію, Туреччину, Ізраїль, Єгипет, Сирію).
1926 відбулася перша персональна виставка Амарал в Парижі в галереї «Персьє».
1929 виставки художниці пройшли в містах Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Нью-Йорку.
1930 працювала директором Державної пінакотеки.
1931 відвідала СРСР.
1932 повернулась до Бразилії. За підтримку лівих була заарештована, місяць провела у в’язниці. Після цього звернулася до соціальної тематики.
З 1936 до середини 1950-х працювала оглядачем у медіа-групі «Діаріуш Ассосіадуш» («Diários Associados»).
1944 брала участь у колективній виставці у м. Белу-Орізонті.
Ретроспективні виставки художниці відбувалися 1933, 1950, 1969.
Брала участь у перших бієнале в м. Сан-Паулу (1951, 1963), Венеційському бієнале (1964).
Творчість
Творчість Амарал розвивалася в кілька етапів. У перших роботах художниця шукає свій стиль. Картина «Вулиця Парижа» (1920) позначена впливом імпресіонізму.
У 1920-і манера художниці була пов’язана з кубізмом і сюрреалізмом, але вона прагнула знайти свою власну мову, зображуючи таємничій світ мрій та поезії.
Під час навчання у майстра кубізму Ф. Леже, написала картину «Негра» (1923), на яку її надихнуло фото покоївки. На картині «Кука» (1924) вона зобразила фантастичних тварин.
Низку картин, присвячених Бразилії, вирізняє своєрідна палітра кольорів («Карнавал у Мадурейрі», «Центральна залізниця Бразилії», «Родина», «Сан-Паулу», усі — 1924, «Манака», «Бразильська релігія», обидві — 1927 та ін.).
1928 Амарал створила картину «Абапору», яку назвали антропофаговим маніфестом й яскравим проявом нового мистецтва Бразилії. Тоді ж О. де Андраде написав «Маніфест канібала». Два митці спільно розробляли філософію антропофагії, де Бразилія мислилася як пізня культура, що «живиться» попередніми культурами: від архаїчних афроамериканських до новітніх європейських. Серед картин цього періоду: «Озеро», «Місяць» (обидві — 1928), «Антропофагія», «Ідилія» «Захід сонця» (усі — 1929) та ін. Роботи цього етапу вважають найважливішими у творчості Амарал.
У 1930-і під впливом художника Д. Сікейроса стиль Амарал наближався до соціалістичного реалізму («Робітники», «Другий клас», обидві —1933).
У 1940-і художниця повернулася до теми Бразилії.
Картини Амарал зберігаються у багатьох музеях та приватних колекціях світу.
Додатково
У 2018 ретроспективна виставка «Тарсіла ду Амарал: винахід сучасного мистецтва в Бразилії» представлено в Музеї сучасного мистецтва в м. Нью-Йорку.
Література
- Justino M. J. O banquete canibal: a modernida deem Tarsila do Amaral (1886–1973). 6th ed. Curitiba : Editora UFPR, 2002. 188 p.
- Tarsila do Amaral. Madrid : Fundación Juan March, 2009. 295 p.
- Gotlib N. B. Tarsila do Amaral: a modernista. São Paulo : Edições Sesc São Paulo, 2018. 240 p.
- Morel G. Nom: Do Amoral. Prénom: Tarsila. Profession: Peintre. Particularité: antropophage // Connaisance des arts. 2018. № 768. P. 74–78.
- Tarsila (офіційний сайт). URL: http://tarsiladoamaral.com.br/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Борисенко К. Г. Амарал, Тарсіла ду // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амарал, Тарсіла ду (дата звернення: 7.05.2024).
Оприлюднено: 06.12.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
