Американська школа маржиналізму
Америка́нська шко́ла маржиналі́зму — в історії економічної думки — один із напрямів маржиналізму, що сформувався наприкінці 19 ст.
Своєрідність американського маржиналізму полягає в опрацюванні теорії граничної продуктивності факторів виробництва та дослідженні проблеми розподілу вартості продукту між власниками.
Основні представники та ідеї
Засновником і головним теоретиком цього напряму був Дж. Б. Кларк, який виклав основні положення свого вчення у книгах «Філософія багатства» («The Philosophy of Wealth», 1886), «Розподіл багатства» («The Distribution of Wealth», 1899), «Проблеми монополії» («The Problem of Monopoly», 1901) та «Основи економічної теорії» («Essentials of Economic Theory», 1907).
На підставі цих досліджень було сформульовано три базові економічні принципи американської школи маржиналізму:
- принцип спадної корисності: кожен додатковий предмет у запасі має меншу корисність;
- принцип граничної продуктивності: кожен фактор виробництва — праця та капітал (земля є різновидом капітальних благ) — має специфічну продуктивність;
- принцип вільної конкуренції: розподіл є справедливим і ціни наближаються до природних, якщо їх не регулює уряд і не спотворює монополія.
Економічну теорію Кларка характеризує обґрунтування парадигми граничної корисності та її поширення на сферу розподілу і сферу виробництва. Однак його аргументацію, попри ідейну революційність для свого часу, часто критикували, зокрема Дж. М. Кейнс.
Представником «суб’єктивного» напряму американської школи маржиналізму був С. Вуд. У книзі «Теорія заробітної плати» («The Тheory of Wages», 1889) він стверджував, що збільшення загального обсягу випуску продукції дорівнюватиме вартості найму ще одного працівника, а розмір заробітної плати — вартості маржинального продукту останнього найманого працівника. Прихильники цієї теорії впевнені, що теорія маржинально-продуктивної праці обґрунтовує довгострокову тенденцію визначення заробітної плати.
Одним із провідних теоретиків американської школи маржиналізму був І. Фішер. У другій частині «Математичних досліджень теорії цінності й цін» («Mathematical Investigations in the Theory of Value and Prices», 1892) вчений доповнив теорію оцінки корисності, визначивши одиниці її вимірювання («ютілі») за умови, що корисність будь-якого товару залежить від його кількості й не залежить від кількості ін. товарів. У книзі «Природа капіталу та доходу» («The Nature of Capital and Income», 1906) Фішер пояснював капітал як запас, який породжує послугу, а остання стає доходом. Замість поняття «продуктивність» капіталу вчений запропонував поняття «інвестиційні можливості» капіталу, або ж справжню оцінку майбутньої віддачі капіталу. Своєю теорією капіталу Фішер заклав основи сучасної методології оцінки капітальних ресурсів фірми. У праці «Теорія проценту» («The Theory of Interest», 1930) вчений спробував поєднати суб’єктивне трактування відсотка (результат переваги сьогоднішніх благ над завтрашніми) з його об’єктивним розумінням (як результату продуктивності капіталу). І. Фішера вважають також засновником сучасної теорії монетаризму, адже його модель грошового обігу є закінченою неокласичною моделлю макрорегулювання економіки.
Значний внесок у розвиток «суб’єктивного» напряму американської школи маржиналізму доклав Ф. А. Феттер. Основні ідеї виклав у книзі «Принципи економіки» («The Principles of Economics», 1904), «Економічні проблеми» («Economic Problems», 1915) та статтях. Феттер відкидав теорії реальних витрат, наполягаючи на тому, що витрати виробництва є лише згаяними альтернативними можливостями і, отже, залежать від загальної структури попиту на споживчі товари. Хоча Феттер і визнавав фактор переваги часу, але його визначення відсотка дещо відрізняється від тлумачення Фішера. Феттер підкреслював, що задоволення, очікуване в майбутньому, є меншим, ніж задоволення, одержуване зараз, і саме з цим пов’язаний процес дисконтування. Поняття часу посідало центральне місце в концепції Феттера. Капіталізацію психологічного доходу економіст розумів як спосіб встановлення вартості товару, а ренту, заробітну плату та прибуток — як аспекти психологічного доходу.
Прихильником концепції граничної продуктивності, висунутої Дж. Б. Кларком, був Ф. В. Тауссіг, автор «Основ економічної науки» («Principles of Economics», 1911, т. 1-2). Тауссіг заперечував закон спадної продуктивності, а під «граничним продуктом» розумів не продукт «граничного робітника» в трактуванні Кларка, а продукт праці в граничному пункті (напр., на найгіршій землі), де виробник не користується жодними перевагами, що мають диференціальний характер. Уважав, що відсоток на капітал встановлюють на основі психологічних норм переоцінки благ робітниками, які віддають перевагу справжнім благам проти майбутніх і тому продають продукти своєї праці за нижчими цінами. Різниця між цінністю граничного продукту праці та відсотком на капітал становить величину заробітної плати робітника («дисконтований граничний продукт праці»). Тауссіг є одним із авторів теорії «ощадного збитку», заснованої на положеннях теорії очікування.
У дослідженнях «Розподіл багатства» («The Distribution of Wealth», 1904) та «Гранична теорія розподілу» («The Мarginal Theory of Distribution», 1905) Т. Н. Карвер як послідовник ідей Кларка намагався надати теорії граничної продуктивності більш конкретного характеру через використання математичного апарату. Бум і стабілізацію 1920-х Карвер оголосив новою економічною революцією. У книзі «Сучасна економічна революція в США» («The Present Economic Revolution in the United States», 1925) вчений заявив про настання епохи постійного процвітання і стирання відмінності між робітниками і підприємцями. Карвер рекомендував робітникам вкладати свої заощадження в акції і в такий спосіб перетворюватися на капіталістів. Концепції вченого стали засадами теорії «народного» капіталізму.
Значення
Неокласичні ідеї зазнали певних трансформацій через події, що стались у суспільно-економічному житті на межі 1920–1930-х. Теорія маржиналістів не була ефективною у визначенні причини Великої депресії та не запропонувала способів її подолання, тому на зміну їй прийшло кейнсіанство.
Від сер. 1950-х почалася модернізація теоретичного й аналітичного інструментарію неокласичної теорії з метою досліджень нових макроекономічних проблем. Стало очевидним, що система державного впливу на економіку, заснована на кейнсіанській теорії, потребує серйозної реконструкції. Економічна думка неокласицизму відреагувала на нові соціально-економічні умови розробкою нових теорій і концепцій. Спочатку сформувалися теорії економічного зростання (Р. Солоу, Дж. Мід, Е. Фелпс). Надалі увагу акцентували на проблематиці економчного циклу і механізмах регулювання циклічних коливань. Найширшого визнання отримали теорії та концепції школи монетаризму (М. Фрідмен, П. Волкер, А. Шварц), економіки пропозиції (А. Лаффер, Г. Стайн, А. Берне) і теорії раціональних очікувань (Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес).
Місце американської школи маржиналізму в сучасній економічній теорії визначають ті її положення, що належать до факторного аналізу витрат виробництва в межах окремого підприємства (зокрема йдеться про виробничі функції й подібні економіко-математичні моделі, за допомогою яких визначають кількісні залежності між витратами виробництва й обсягом виготовленої продукції).
Література
- Wood S. A New View of the Theory of Wages // The Quarterly Journal of Economics. 1889. Vol. 3. Is. 4.
- Калашников А. П. Современный маржинализм: Критика теории и практики. Киев, 1982.
- Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. Москва, 1994.
- Забарна Е. М., Задорожнюк Н. О., Волкова Н. І. та ін. Економічна теорія: тенденції та розвиток системи економічних ідей. Одеса, 2018.
- Clark J. The Philosophy of Wealth. Economic Principles Newly Formulated. New Delhi, 2018.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.07.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
