Андрусов, Микола Іванович
Андру́сов, Мико́ла Іва́нович (19.12.1861, м. Одеса, тепер Україна — 27.04.1924, м. Прага, тепер Чехія) — геолог, стратиграф, палеонтолог, академік Російської АН (з 1914), академік Всеукраїнської АН (з 1920).
|
Андрусов, Микола Іванович | |
|---|---|
| Народження | 19.12.1861 |
| Місце народження | Одеса |
| Смерть | 27.04.1924 |
| Місце смерті | Прага |
| Alma mater | Одеський національний університет імені І. І. Мечникова |
| Напрями діяльності | геологія, палеонтологія, стратиграфія |
Життєпис
Народився у сім’ї штурмана торгового флоту. Після загибелі батька 1870 переїхав разом з матір’ю до м. Керчі.
Закінчив з відзнакою Олександрівську керченську гімназію (1880). Того самого року вступив до Імператорського Новоросійського університету (тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) як стипендіат Російського товариства пароплавства й торгівлі.
У 1882–1884 коштом Новоросійського товариства натуралістів здійснив геологічні відрядження на Керченський півострів, де зібрав великий матеріал про його фауну, склав палеогеографічні карти півострова за епохами й опублікував перші студентські праці, зокрема «Нотатки про геологічні дослідження в околицях міста Керчі» (1883).
У 1885–1887 казенним коштом побував за кордоном, зокрема у містах Відні, Мюнхені, Загребі. Прослухав у м. Відні лекції Е. Зюсса із загальних проблем геології та в м. Мюнхені ― курс лекцій з палеонтології у К. А. Ціттеля (1839–1904). Опанував іноземні мови — німецьку, англійську, французьку, італійську, іспанську та ін.
Після повернення з-за кордону 1887 вступив до аспірантури на кафедру геології Імператорського Санкт-Петербурзького університету (тепер Санкт-Петербурзький державний університет), очолювану професором О. Іностранцевим. Того ж року став членом Петербурзького товариства дослідників природи, де зробив низку доповідей («Про характер міоценових осадів Криму» та ін.).
1888 здійснив першу експедицію в Закаспійську область. Результати цих польових досліджень опубліковано того ж року в праці «Про третинні відкладення Дагестану». 1888 вирушив у експедицію до Середньої Азії, під час якої перетнув західну частину пустелі Каракуми, дослідив плато Устюрт і дістався півострова Мангишлак. 1895–1901 здійснив кілька експедицій на Кавказ, у Закавказзя, працював у Криму, на півострові Тамань, у Румунії. Був знавцем геології Керченського півострову. 1890 захистив магістерську дисертацію «Керченський вапняк і його фауна». Того ж року у складі експедиції на кораблі «Чорноморець» відібрав і описав зразку сучасних осадових відкладів і донної фауни Чорного моря, також досліджував затоку Кара-Богаз-Гол Каспійського моря.
Викладач Імператорського Новоросійського університету (1889–1893). Упродовж 1893–1896 ― приват-доцент Імператорського Санкт-Петербурзького університету. У 1896–1905 — професор Імператорського Юр’ївського університету (тепер Тартуський університет). Упродовж 1905–1912 ― професор Університету Святого Володимира в м. Києві (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Заснував тут свою наукову школу. Почесний член (з 1905) та голова (з 1907) Київського товариства природознавців.
1914 обраний ординарним академіком Імператорської Академії наук і призначений завідувачем Геологічного музею у Санкт-Петербурзі. Був знаним у Російській імперії та Європі фахівцем з палеонтології та стратиграфії неогену (див. Неогеновий період і неогенова система (неоген)). Директор Геологічного музею Російської АН (1914–1918). У 1918–1920 ― професор Таврійського університету (тепер Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського), 1919–1920 — директор Севастопольської біостанції.
1920 з родиною емігрував до Франції, 1922 переїхав до м. Праги.
Наукова діяльність
Основні наукові праці присвячені історії розвитку Понто-Каспійського басейну (Східний Паратетис) у неогені, стратиграфії та палеонтології неогенних відкладів Північної та Східної Європи. Розробив стратиграфічну шкалу осадових відкладів Понто-Каспійського басейну, дав детальне розчленування сарматського, понтійського, апшеронського й акчагильского ярусів пліоцену, виділив тарханський, чокрацький, караганський та конкський яруси. Описав понад 300 нових видів викопних молюсків. Досліджував насичені сірководнем анаеробні шари вод Чорного моря.
За життя опублікував 161 наукову працю.
Визнання
Срібна медаль ім. М. М. Пржевальського Імператорського Російського географічного товариства (1892); Ломоносівська премія Російської Академії наук (1898) за докторську дисертацію «Живі й викопні Dreissensidae Євразії» («Живущие и ископаемые Dreissensidae Евразии»; 1897); Золота Костянтинівська медаль Імператорського Російського географічного товариства (1913).
На честь Андрусова було назване село Андрусово в Криму (1948), Андрусова сопка на Керченському півострові, грязьовий підводний вулкан у Чорному морі та морські тераси неподалік м. Судака.
Праці
- Очерк истории развития Каспийского моря и его обитателей // Известия Русского географического общества. 1888. Т. 24. Вып. 1–2. С. 91–114.
- О характере и происхождении сарматской фауны // Горный журнал. 1891. Т. 1. № 2. С. 241–280.
- Einige Resultate der Tiefseeuntersuchungen im Schwarzen Meere // Mitteilungen der Geologischen Gesellschaft in Wien. 1893. Bd 36. № 7. S. 371–393.
- Материалы к познанию прикаспийского неогена. Акчагыльские пласты. Санкт-Петербург : Типография М. Стасюлевича, 1902. 175 с.
- Избранные труды : в 4 т. Москва : Академия наук СССР, 1961–1965.
Література
- Эйнор О. Л. Николай Иванович Андрусов. Киев : Наукова думка, 1990. 219 с.
- Андрусов Микола Іванович // Шаров І. Ф. 100 видатних імен України. Київ : Альтернативи, 1999. С. 9–14.
- Андрусов Микола Іванович // Професори Одеського (Новоросійського) університету : в 4 т. 2-ге вид., допов. Одеса : Астропринт, 2005. Т. 1. С. 51–56.
- Оноприенко В. И. Николай Иванович Андрусов, 1861–1924 / Отв. ред. А. Ю. Митропольский. 2-е изд., доп. и перераб. Киев : Информационно-аналитическое агентство, 2013. 314 c.
- Шаталов Н. Н. Академик Николай Иванович Андрусов — основоположник морской геологии и океанологии (к 155-летию со дня рождения) // Геология и полезные ископаемые мирового океана. 2016. № 1. С. 81–92.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Аністратенко О. Ю. Андрусов, Микола Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андрусов, Микола Іванович (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.07.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
