Андрусівське перемир'я (1667)
Андру́сівське переми́р’я 1667 — договір між Річчю Посполитою та Російським царством царством про умови припинення війни 1654–1667.
Угоду підписали 30.01.1667 в с. Андрусово поблизу м. Смоленська (тепер село Монастирщинського району Смоленської обл., РФ) А. Нащокін за дорученням царя Олексія Михайловича та Ю. Глібович від імені короля Яна ІІ Казимира.
Зміст
Передумови укладання
Укладенню Андрусівського перемир’я 1667 передували довготривалі російсько-польскі перемовини щодо умов підписання «вічного миру». Через неможливість досягнення компромісу з принципових питань (зокрема щодо перебування м. Києва під владою польського короля), а також негативне ставлення українського козацтва до ідеї територіального поділу козацької України по р. Дніпру, сторони підписали перемир’я з терміном дії 13,5 р. (до червня 1680).
До форсування переговорного процесу та підписання компромісного перемир’я спонукали як внутрішні, так і зовнішні чинники. У Польщі загострювалася громадянська війна («рокош Любомирського»), а гетьман Правобережної України П. Дорошенко за підтримки Кримського ханату в ніч із 18 на 19.12.1966 завдав нищівної поразки коронним військам під смт Браїловом і демонстрував бажання заручитися допомогою Оттоманської Порти в боротьбі як із Річчю Посполитою, так і з Російською державою.
Російське керівництво, зі свого боку, було занепокоєне можливим наступом військ Речі Посполитої на м. Смоленськ, а також перспективою переходу Запорозького Війська під протекцію турецького султана. За таких умов Москва пішла на поступки Варшаві у справі Інфлянтів (Лівонії та Ліфляндії), а рада сенату Речі Посполитої 30.12.1666 ухвалила піти на поступки російській стороні в інших суперечливих питаннях.
Умови договору
За три тижні Ян ІІ Казимир наказав своїм уповноваженим на перемовини комісарам укласти мир на умовах уряду Олексія Михайловича, щоб лише в ньому була стаття про військовий союз із Росією, спрямований проти татар, козаків і Порти. Згідно з умовами договору, польська сторона погодилася передати цареві Смоленське воєводство, Чернігівщину, Сіверщину, Стародубщину, лівобережну частину Київського воєводства й на 2 р. м. Київ (до 15.04.1669).
Під владою короля залишалася правобережна частина Гетьманщини, населення якої цар «звільняв» від присяги «на підданство». Запорозька Січ потрапила під спільний протекторат царя й короля. За втрачені шляхтою маєтності на теренах Лівобережної України царський уряд зобов’язувався сплатити 1 млн злотих компенсації (бл. 200 тис. рублів).
У військовій сфері договір закріпив положення про координацію заходів обох держав у боротьбі з агресивними діями Кримського ханату та Оттоманської Порти.
Значення
Попри тимчасовий характер задекларованих в Андрусівському перемир’ї 1667 положень та перегляд їхньої значної частини в наступні роки, перемир’я зафіксувало на міжнародно-правовому рівні важливі зміни в системі взаємодії країн Центрально-Східної Європи, визначальною рисою було поступове посилення позицій Російської держави та, натомість, занепад впливу Речі Посполитої.
Для України вирішальним стало те, що вперше міжнародним актом було зафіксовано принцип поділу території Української козацької держави по р. Дніпру.
З огляду на це, Андрусівське перемир’я 1667 негативно оцінили як на Правобережжі, так і Лівобережжі України.
Наслідки
Під враженням інформації про укладення угоди правобережний гетьман П. Дорошенко 01.03.1667 звернувся до козаків з універсалом, закликаючи їх готуватися до війни, бо «про нашу шкуру йде (торг)». У середині травня гетьман відрядив до м. Константинополя посольство М. Раткевича, доручивши йому порушити перед султаном клопотання про прийняття України під турецький протекцію.
У січні 1668 про невизнання умов Андрусівського перемир’я 1667, розрив із царем і звернення з проханням про протекцію султана заявив і лівобережний гетьман І. Брюховецький. На початку літа 1668 Лівобережжя переважно було звільнено від російських військ, а П. Дорошенка проголошено гетьманом об’єднаної України.
На кінець року владу царя над Лівобережжям було поновлено, спротив козацтва Москва використала як привід не виконувати положення щодо повернення м. Києва під владу короля 1669. Наприкінці 1660-х — 1670-х відбулося кілька раундів російсько-польських переговорів («з’їздів»), унаслідок яких вироблені додаткові статті до Андрусівського перемир’я 1667, а саме щодо надання Російською державою військової допомоги Речі Посполитій для боротьби з гетьманом П. Дорошенком; відкладення розв’язання суперечливого питання про передачу м. Києва під владу короля; пролонгацію дії перемир’я ще на 13 р. після його завершення 01.06.1680 тощо.
Попри принципове неприйняття гетьманами й козацькою старшиною ідеї територіального поділу Української козацької держави по р. Дніпру, ця умова Андрусівського перемир’я 1667 увійшла і до Вічного миру 1686 Російської держави з Річчю Посполитою, закріпивши так на міжнародному рівні важливу передумову занепаду української державності раннього нового часу.
Література
- Савич О. А. Андрусівське перемир’я 1667 року // Наукові записки Інституту історії та археології АН УРСР. 1946. Кн. 2. С. 131–151;
- Wójcik Z. Polska i Rosja wobeć wspólnego niebezpieczeсstwa szwedzkiego w okreśie wojny północnej 1655–1660 // Polska w okreśie drugiej wojny północnej 1655–1660 : in 4 t. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1957. T. 1. S. 331–378 ;
- Polska służba dypłomatyczna XVI–XVIII wieku / Red. Z. Wójcik. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1966. 488 s.;
- Галенко О. І., Камінський Є. Є., Кірсенко М. В. та ін. Нариси з історії української дипломатії / Відп. ред. В. А. Смолій. Київ: Альтернативи, 2001. 733 с.;
- Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: від Переяславської ради 2 до Андрусівської угоди (1659−1667 рр.). Київ: Основи, 2003. 644 с.;
- Чухліб Т. В. Гетьмани і монархи: Українська держава в міжнародних відносинах 1648–1714 рр. 2-ге вид., доопрац. Київ – Нью-Йорк: [б.в.], 2003. 517 c.;
- Горобець В. М. «Волимо царя східного». Український Гетьманат та російська династія до і після Переяслава. Київ: Критика, 2007. 462 c.;
- Смолій В. А., Степанков В. С. Українська національна революція XVІІ ст. (1648–1676 рр.). Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. 447 с.;
- Плохій С. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2016. 496 с.;
- Щербак В. Вагомий поступ у формуванні протурецької політики гетьмана Петра Дорошенка // Київські історичні студії. 2018. № 2 (7). С. 42-46.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Горобець В. М. Андрусівське перемир'я (1667) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андрусівське перемир'я (1667) (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.09.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
