Андрухів, Дмитро Семенович
Андру́хів, Дмитро́ Семе́нович (08.11.1934, с. Дорожів, тепер у складі с. Верхній Дорожів Дрогобицького р-ну Львівської обл., Україна — 09.01.2009, м. Київ, Україна) — перекладач, заслужений діяч культури Польщі (з 1976). Писав українською мовою.
|
Андрухів, Дмитро Семенович | |
|---|---|
| Народження | 08.11.1934 |
| Місце народження | |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ |
| Напрями діяльності | переклад |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | ім. Максима Рильського (1996), ім. Павола Гвездослава (2004), ім. Олени Пчілки (2006) |
Життєпис
Народився в селянській сім’ї. Після школи вступив на геолого-розвідувальний факультет Львівського політехнічного інституту (тепер Національний університет «Львівська політехніка»), але через рік покинув навчання. Закінчив 1958 філологічний факультет Київського університету імені Т. Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Відтоді працював редактором у Держлітвидаві УРСР (тепер видавництво «Дніпро»), а з 1964 — у журналі «Всесвіт».
Член Національної спілки письменників України (з 1968). Працював директором Бюро пропаганди художньої літератури НСПУ.
Понад 25 років очолював редакцію світової літератури видавництва «Веселка».
Творчість
Як перекладач почав друкуватися від 1959. Автор низки перекладів зі слов’янських мов, опублікованих у журналах «Всесвіт», «Вітчизна», «Слов’янське віче».
Окремими виданнями вийшли переклади з чеської:
- «За тобою тінь» Ї. Марека (1966);
- «Дон Жуан» Й. Томана (1968);
- «Мементо» Р. Йона (1989);
- «Королеви не мають ніг» В. Неффа (1989);
- «Казки» Б. Нємцової (1978);
- «Шлюбні ночі» Е. Петишки (1986) та інші;
зі словацької:
- «Чардаш диявола» Г. Зелінової (1971);
- «Жага любові» А. Плавки (1973);
- «Емігранти» Л. Юріка (1984);
- «Вавилон» М. Фігулі (1985);
- «Їх величності піраміди» В. Замаровського (1988);
- «Я не хотів бути євреєм» Ю. Шпітцера (2000) та ін;
з польської:
- «Гонитва за Адамом» Є. Ставінського (1970);
- «Пруський мур» В. Залевського (1975);
- «Після дзвонів – тиша» Л. Вантули (1976);
- «Плід гранатового дерева» Г. Аудерської (1980);
- «Соляріс. Едем» С. Лема (1987);
- «Марксизм і стрибок у царство свободи. Історія комуністичної утопії» А. Валіцького (1999);
- «Міфологія для дорослих» С. Стабрила (2000) та ін.
Доклав значний внесок у дитяче книговидання. За його ініціативи було започатковано серії «Родинне коло», «Епоси народів світу», «Скарбниця світової казки», «Пригоди. Фантастика» та ін.
За його редакції опубліковано східнослов’янський епос «Українські билини» (2003).
Визнання
Лауреат премій ім. Максима Рильського (1996); ім. Павола Гвездослава (Словаччина; 2004); ім. Олени Пчілки (2006).
Література
Пасемко І. Син Дрогобицької землі // Дрогобиччина — земля Івана Франка : в 4 т. Дрогобич : Відродження, 1997. Т. 4. 774 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Пасемко І. П. Андрухів, Дмитро Семенович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андрухів, Дмитро Семенович (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 03.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
