Андієвська, Емма Іванівна
Андіє́вська, Е́мма Іва́нівна (19.03.1931, м. Сталіно, тепер м. Донецьк, Україна) — письменниця, художниця. Пише українською мовою. Має громадянство США.
|
Андієвська, Емма Іванівна | |
|---|---|
| Народження | 19.03.1931 |
| Місце народження | Донецьк |
| Alma mater | Український вільний університет |
| Напрями діяльності | літературна творчість, поезія, проза, мистецтво образотворче, живопис |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | За інтелектуальну відвагу (2002) |
| Премії | Національна премія України імені Тараса Шевченка (2018), літературна премія Фундації Т. та О. Антоновичів (1984), міжнародна літературна премія «Тріумф» (2003), премія «Глодоський скарб» (2009) |
| Грамоти | «Золота грамота» Донецького Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (2011) |
Зміст
Життєпис
До 12 р. мешкала в м. Сталіно. Батька (хіміка-винахідника) розстріляно на початку Другої світової війни. 1943 родина емігрувала.
Навчалася у Вільному українському університеті (м. Мюнхен, ФРН). 1957 захистила магістерську роботу з філософії й філології. Працювала диктором, сценаристом, режисером на радіостанції «Свобода» (див. «Свобода» (радіостанція); 1954–1957, 1959–1995).
У 1957–1959 мешкала в м. Нью-Йорку (США), працювала дизайнером у «Норкрос грітін кард компані» («Norcross Greeting Card Company»), бібліотекарем у медичній бібліотеці.
Після одруження з І. Кошелівцем повернулася до м. Мюнхена, де мешкає дотепер. У 1990-х подружжя відвідало Україну. У 2000-х Андієвська побувала на Донеччині.
З 1994 член Національної спілки письменників України, Міжнародного ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини.
Творчість
Лірика
Дебютувала 1951 збіркою «Поезії».
Творчість Андієвської розгортається на стику модернізму та постмодернізму, близька до авангардизму. У поезії, прозі й малярстві простежують спільну художньо-світоглядну платформу, попри різні стильові засади.
Більшу частину доробку Андієвської становить лірика. За світоглядно-стильовими особливостями виділяють три періоди: 1) лірика 1960–1970-х —домінація сюрреалізму (простір сну, фантазії, очуднення світу), феноменологічна увага до окремих реалій, пошук незвичайного звичному; 2) лірика 1980–1990-х — онтологічна, апокаліптична тематика, художньо відтворені процеси трансформації, оновлення світу, переходу від старого буття — через фазу небуття — до нового; рефлексії процесу вмирання / народження; 3) лірика 2000–2010-х: рефлексія онтологічних та космологічних процесів (дійсність, світ, тлін, душа, небуття, плин тощо). Провідний жанр лірики — сонет (розгорнуті цикли-серії), але також представлені жанри поеми («Базар»), лічилки («Бездзиґарний час»).
У ранній ліриці Андієвської актуалізовані світоглядно-філософські засади буддизму, учення К. Кастанеди. Поетеса експериментує з трансгендерністю, стилізує гомосексуальний наратив у «перекладах» вигаданих нею поетів Варубу Бдрумбґу («Риба і розмір»; 1961), Халіда Хатамі («Хвилі»; 2002).
Авторка поетичних збірок, переважно ілюстрованих власноруч: «Поезії» (1951); «Народження ідола» (1958); «Кути опостінь» (1962); «Первні» (1964); «Базар» (1967); «Наука про землю» (1975); «Каварня» (1983); «Спокуси святого Антонія» (1985); «Вігілії» (1987); «Архітектурні ансамблі» (1989); «Межиріччя» (1998); «Вілли над морем» (2000); «Атракціони з орбітами і без» (2000); «Півкулі і конуси» (2006); «Ідилії» (2009); «Міражі» (2009); «Мутанти» (2010); «Маратонський біг» (2016); «Щодення: перископи» (2017) та ін.; самвидавного літературно-художнього альбому «Сегменти сну» (1998).
Мала проза
Стрижневий мотив малої прози — метаморфоза буття, що відкриває його дивовижні грані, позбавляє предмети їхніх властивостей. Абсурдизація дійсності осмислена іронічно, як життєва даність. Мала проза представлена циклом мініатюр («Джалапіта»; 1962), новелетками, оповіданнями, казками, часом близька до притчі, «житія», «фрески». Авторка збірок: «Подорож» (1955, перевидано в Україні 1995); «Тигри» (1962); «Проблема голови» (2000) та ін.
Романи
Метаприйом сновидіння визначає асоціативно-фрагментарну композицію та алогічний сюжет роману «Герострати» (1971). Тут сюрреалізм і фантасмагорія корелюють із психологізмом. В епіцентрі «Роману про добру людину» (1973, перевидано в Україні 1992) та «Роману про людське призначення» (1982, перевидано в Україні 1992) — життя українців у таборах для переміщених осіб у післявоєнній Німеччині, проблеми ментального коріння й природи української душі, морально-етична домінанта доброти.
Твори Андієвської перекладені польською, англійською, німецькою, французькою, російською мовами, івритом та есперанто.
Живопис
З 1956 виставляє художні роботи в Нью-Йорку, Чикаго, Торонто, Парижі, Єрусалимі, Ріо-де-Жанейро та інших містах світу, зокрема в Україні.
У малярстві Андієвської Відчутні традиції далекосхідного живопису, а також впливи різних течій авангардизму 20 ст. — фовізму, експресіонізму, кубізму, сюрреалізму. У стильовому плані її картини (переважно акрил, олія) близькі до примітивізму, їхня тематика — антропо-фантазійна. Образні стильові моделі виявляються в однотипному формальному, кольоровому вирішенні образів чудернацьких істот, геометризованих квітів, примітивізації архітектурних споруд. Кольорові стильові моделі передбачають використання чистих насичених яскравих або пастельних кольорів, чорно-білого контуру; часто способом розфарбування фігури є кольорові з білим цятки або орнамент зі знаків.
Визнання і нагороди
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2018); літературної премії Фундації Т. та О. Антоновичів за «Роман про людське призначення» (1984); міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003); премії «Глодоський скарб» (2009).
Нагороджена орденом «За інтелектуальну відвагу» Незалежного культурологічного часопису «Ї» (2002); «Золотою грамотою» Донецького Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (2011).
Цитати
«…Носить на собі, як слимак свою хатку, майбутню самостійну Україну, котра й найасимільованішого, найзапроданішого малороса-небораку, що давно відцурався свого кореня, змусить кинути всі лакомства чужинецькі, хороми, близьких, жінку й дітей і на голому місці серед пустелі й каміння заходиться будувати вільну незалежну Україну, оскільки без повернення до власного кореня, ніхто не годен добігти вищого призначення, нитки якого тримає Всевишній…».
(Андієвська Е. Роман про людське призначення. Мюнхен : Сучасність, 1982. С. 157).
«Є тільки божевільний від доброти Бог (людство не хоче приймати ні божевілля, ні безмежної доброти Бога, хоч Бог тільки такий), що час від часу приходить вмирати серед людей то в образі Будди, то в образі Христа, то в образі майбутнього Месії. Бог, який так прагне не існування, як людство вічности…» .
(Андієвська Е. Герострати // Твори : в 10 т. Ізраїль : Соборність, 2009. Т. 4. С. 79).
«Чому людина має тінь», — спитали Джалапіту. – «Тому, що в неї погано працює освітлення зсередини», — відповів Джалапіта».
(Андієвська Е. Джалапіта // Твори : в 10 т. Ізраїль : Соборність, 2009. Т. 5. С. 79).
Додатково
Про життя і творчість мисткині знято документальний фільм «Містерія в монологах. Емма Андієвська» (О. Демчук, 2014). *Про її постать ідеться й у фільмі «Акваріум у морі» (О. Фразе-Фразенко, 2016).
За пропозицією Б. Бойчука Андієвська опублікувала в спільному виданні свої вірші, що згодом дало підстави включити її до Нью-Йоркської групи. Письменниця свою належність до цього угруповання категорично заперечує.
Твори
- Роман про людське призначення. Київ : «Орій» при УКСП «Кобза», 1992. 514 с.
- Роман про добру людину. Київ : «Орій» при УКСП «Кобза», 1993. 269 с.
- Казки Емми Андієвської. Париж; Львів; Цвікау : Зерна, 2000. 136 с.
- Твори : в 5 т. / Упоряд. О. Деко. Хмельницький : Поділля, 2004–2010.
Література
- Струк Д. Г. Як читати поезії Емми Андієвської // Сучасність. 1981. № 12 (252). С. 8−15.
- Стех М. Р. Пошуки істини крізь інтелектуальну візію Всесвіту, або Дещо про поезії Емми Андієвської // Сучасність. 1989. № 2 (334). С. 27−41.
- Возняк Т. «Небуття хамелеон» в поезії Емми Андієвської // Сучасність. 1992. № 5 (373). С. 144−147.
- Сорока П. Емма Андієвська. Літературний портрет. Тернопіль : Стар Софт, 1998. 240 с.
- Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти / Упоряд. Л. Таран. Київ : Факт, 2002. 208 с.
- Державин В. Поезія Емми Андієвської // Кур’єр Кривбасу. 2004. №170. С. 96−107.
- Зборовська Н. Від спонтанної міфотворчості до сюрреалізму // Стильові тенденції української літератури ХХ століття. Київ : Фоліант, 2004. С. 238−253.
- Зимомря І. Поліфонізм прози Емми Андієвської. Дрогобич : Коло, 2004. 148 с.
- Рубчак Б. Т. Поезія звільненої особистості // Кур'єр Кривбасу. 2004. № 170. С. 121−126.
- Жодані І. Емма Андієвська і Віра Вовк: тексти в контексті інтерсеміотики. Київ : Університет «Україна», 2007. 116 с.
- Смерек О. Романи Емми Андієвської: художньо філософські шукання, міфологізм, поетика творчості. Львів : НАН України, 2007. 191 c.
- Шаф О. Сонет Емми Андієвської в західноєвропейському контексті. Дніпропетровськ : Овсяніков Ю. С., 2008. 171 с.
- Шаф О. «Догори ногами — світ», або Час без дзиґаря // Андієвська Е. Бездзиґарний час: поезії. Київ : Всесвіт, 2013. С. 7–24.
- Емма Андієвська // Лущій С. І. Романістика української діаспори 1960–1980 х років: проблематика, жанрово стильові парадигми. Тернопіль : Джура, 2017. С. 144–161.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шаф О. В. Андієвська, Емма Іванівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андієвська, Емма Іванівна (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 28.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
