Анкерування
Анкерува́ння (нім. Anker, від лат. ancora, грец. ἄγϰῡρα — якір, з ἄγϰύλος — зігнутий, кривий) — багатозначний термін.
1) У гірництві — кріплення гірничих виробок або зміцнення гірських (ґрунтових) масивів анкерами.
У Європі вперше застосували анкерування гірничих виробок 1900 у Верхній Сілезії (Польща). 1959 вугільна компанія «Фрідріх Крупп АГ» (нім. Friedrich Krupp AG, Німеччина) для закріплення сталевих стрижнів у шпурах першою використала полімерні ампули із синтетичними смолами.
Анкерування порід покрівлі, боків і підошви гірничих виробок застосовують для підвищення їхньої стійкості, зменшення зміщень оточуючих порід і гірничого тиску. За схемами роботи виділяють: «підшивання» анкерами слабких шарів покрівлі виробки до міцних порід основної покрівлі; «зшивання» анкерами в єдине ціле тонкошаруватої текстури порід покрівлі; стискання анкерами тріщинуватих порід покрівлі блочної структури для збільшення сил тертя вздовж тріщин і послаблень; формування в покрівлі навколо щільно встановлених сталеполімерних анкерів системи штучних опор, які взаємно перетинаються.
Основний елемент анкерування — металевий, залізобетонний, полімерний чи дерев’яний стрижень (анкер), закріплений у шпурі за допомогою замків чи скріплювальних сумішей або вдавлений у масив. Складовими частинами анкерування є опорні плити, підхвати та міжанкерна огорожа (зазвичай — сталева дротяна сітка). Поширення при кріпленні гірничих виробок отримали сталеполімерні анкери, монтаж яких передбачає буріння шпуру, вкладання в нього ампул з компонентами скріплювальної суміші (синтетичні смоли й затужавлювачі), введення та обертання сталевого стрижня, який руйнує оболонки ампул і перемішує суміш, що забезпечує високу адгезію до стінок шпуру та матеріалу стрижня, встановлення на усті шпуру опорної плити й притискання її гайкою на кінці анкера. Носійна здатність замкового анкера становить зазвичай 50–100 кН, сталеполімерного анкера — 150–300 кН, канатного анкера — до 600 кН. Для анкерування широко застосовують анкероустановники, які забезпечують буріння шпуру й механічний монтаж анкера протягом 3–5 хв.
2) У будівництві — закріплення обладнання, трубопроводів та елементів будівельних конструкцій анкерами, розрахованими на сприймання навантаження й передавання його опорному пристрою. Анкерування стрижнів арматури з періодичним профілем у монолітних залізобетонних конструкціях здійснюють переважно: у вигляді прямого закінчення стрижня (пряме анкерування); з відгином на кінці стрижня (лише для розтягнутої арматури); з приварюванням або установкою поперечних стрижнів; із застосуванням спеціальних анкерних пристроїв на кінці стрижня тощо.
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с.
- Гайко Г. І. Конструкції кріплення підземних споруд. Алчевськ : Донбаський державний технічний університет, 2006. 133 с.
- Лівінський О. М., Курок О. І., Пшінько О. М. та ін. Будівельні матеріали та вироби. Київ : МП «Леся», 2016. 660 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гайко Г. І. Анкерування // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анкерування (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
