Анти (союз племен)
Áнти (грец. Áνται; лат. Antae, Antes), одне з найбільших об’єднань (союзів) слов’янських племен початку раннього середньовіччя. Назва «анти» найімовірніше є екзоетнонімом. Імовірно, ця назва має іраномовне походження і означає «окраїнні», «ті, що живуть скраю». За свідченнями писемних джерел, анти належали до слов’янської мовної групи.
Зміст
Свідчення
Найраніші відомості про антів містяться в творах Йордана та Прокопія Кесарійського, що належать до першої половини 6 ст. У творах цих, а також пізніших візантійських авторів (Агафія, Менандра, Маврикія Стратега, Феофілакта Симокатти) анти згадуються поруч із іншим слов’янським об’єднанням — склавинами. За словами Йордана, анти були найсильнішими з поміж слов’янських племен.
Йордан та Прокопій Кесарійський говорять про спільне походження антів та склавинів та підкреслюють їхню близькість за мовою, способом життя та звичаями. Про це ж ідеться у «Стратегіконі» Маврикія — візантійського автора 2 пол. 6 – поч. 7 ст.: «Племена слов’ян і антів близькі за способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов’ю до волі, їх ніяким чином не можна схилити до рабства або покори у своїй країні. Вони багаточисельні, витривалі, легко переносять спеку, холод, дощ, наготу, нестачу їжі».
Межі розселення
За повідомленням Йордана, анти обіймали територію «від Данастра (Дністра) до Данапра (Дніпра), там де Понтійське (Чорне) море утворює вигин». Прокопій Кесарійський згадує антів також на лівому березі пониззя Дунаю і на схід від Дніпра. Перераховуючи племена, що мешкали на Північному Кавказі, він говорить, що на північ від утигурів (болгарського племінного об’єднання, яке займало території Східного Приазов’я) «займають землі незліченні племена антів».
Згадки про північну межу розселення антів у писемних джерелах відсутні. На півдні ж анти межували з кочовими племенами азово-чорноморських степів. Таким чином, можна зробити висновок, що антські племена у першій половині 6 ст. були розселені на території від межиріччя Дону і Дніпра на сході до Нижнього Дунаю на південному заході.
У творі Йордана, крім повідомлень про антів, що стосуються сучасного для автора періоду, наводиться також розповідь про війну антами та готами (остроготами) у часи гунської експансії до Надчорномор’я (кінець 4 ст.). Слід зазначити, що інші автори згадують антів лише контексті подій 6 – поч. 7 ст.
Військові походи
518 датовано початок військових походів антських загонів у межі Візантійської імперії, які з невеликими перервами тривали до 545. Анти також нерідко здійснювали спільні походи проти Візантії разом із болгарами-кутригурами, що кочували у надчорноморських степах.
У другій половині 6 ст. анти переважно виступали союзниками Візантії. Окремі загони антів воювали у складі візантійської армії ще раніше, зокрема, антські вершники брали участь у війні Візантії з острогонами в Італії у 536–540. Деякі анти, перебуваючи на службі у Візантії, посідали значні посади у візантійському війську. У 531 начальником візантійських військ у Фракії було призначено анта за походженням Хильбудія. Прокопій Кесарійський також згадує Дабрагеза — анта, який був таксіархом (одним з полководців) підчас персько-візантійської війни 555–556.
Військові походи антів та склавинів поклали початок широкій колонізації слов’янськими племенами Балканського півострова (масштабному колонізаційному рухові слов’янських племен на Балканський піострів), що тривала впродовж середини 6–7 ст.
Остання згадка про антів у письмових джерелах датується 602. Слід зауважити, що після цієї дати у візантійських джерелах на тривалий час загалом зникають повідомлення про південь Східної Європи.
Суспільний устрій
Згідно з повідомленнями писемних джерел, анти провадили осілий спосіб життя, займаючись землеробством і скотарством. Безперечно, суттєву роль в господарстві антських племен займали також промисли, зокрема, рибальство та мисливство, що підтверджується археологічними джерелами, а також місцями поселень уздовж великих річок.
Суспільний устрій антів Прокопій Кесарійський характеризує таким чином: «Склавинами і антами не править один муж, але здавна вони живуть у народовладді, і так усі справи, добрі чи погані, вирішують спільно». У той самий час, Йордан в епізоді про війну між остроготами та антами наприкінці 4 ст. згадує короля (rex) антів Божа та сімдесят старійшин. У повідомленні Менандра Протектора, візантійського автора другої половини 6 ст., розповідається про посольство Мезамира, який від імені антів вів переговори з аварами. У той же час у «Стратегіконі», написаному Маврикієм наприкін. 6 – на поч. 7 ст., згадано, що у «них [слов’ян] багато князів і вони між собою незгодні».
Такі повідомлення відбивають динамічні зміни, які переживало антське суспільство. Князі, яких згадує Маврикій, були очільниками військових загонів, тоді як влада на поселеннях, вочевидь, належала громадам. Політичний розвиток антів мав достатньо суперечливий характер. Не був сталим і ступінь політичної консолідації антських племен. У певні періоди з’являлися сильні лідери, які ставали на чолі всього антського об’єднання або виступали від його імені як посли, тоді як у інші на перший план виходили князі, що були «між собою не згодні».
У процесі військових походів у антів сформувався дружинницький прошарок, для представників якого військова справа ставала головним заняттям. Уже 530-х Прокопій Кесарійський згадував слов’янських, зокрема, антських вершників, які на боці Візантії брали участь у війні проти острогонів в Італії. Важливу роль у військово-політичному розвитку антів відігравали їхні контакти з кочовими об’єднаннями.
Цікаве повідомлення про вірування антів та склавинів залишив Прокопій Кесарійський: «Вони вважають, що один тільки бог, творець блискавок, є владикою над усіма, і йому приносять у жертву биків та здійснюють священні обряди. Долі вони не знають і взагалі не визнають, що вона щодо людей має якусь силу… Вони вклоняються рікам та німфам, іншим божествам, приносячи їм жертву та з допомогою цих жертв здійснюють і ворожіння».
На думку, М.С. Грушевського з антами пов’язано початок етногенезу українців.
Питання приналежності антам археологічних знахідок є певною мірою дискусійним. Разом із тим, не викликає сумнівів приналежність їм пам’яток пеньківської культури. На думку І.С. Винокура та О.М. Приходнюка антам належать також пам’ятки колочинської та східної частини празької (між Дніпром і Західним Бугом) культур. Якщо ця думка правильна, до території розселення антських племен слід також зарахувати Прип’ятське Полісся, басейн Десни та південну частину Верхнього Дніпра. В ареалі пеньківської та колочинської культур (на території Середнього Придніпров’я та Дніпровського Лвобережжя) у другій-третій третинах 7 ст. відомі багаті скарби срібних і бронзових прикрас і деталей жіночого й чоловічого вбрання, серед яких поясні гарнітури геральдичного стилю, що були яскравим елементом дружинницької культури. Ці знахідки засвідчують широкі культурні зв’язки з Візантією, германськими племенами та кочовим світом.
Джерела
- Византийские историки: Дексип, Эвнапий, Олимпиодоръ, Малх, Петр Патриций, Менандр, Кандид, Ноннос и Феофан Византиец. СПб., 1860.
- Маврикий. Тактика и стратегия. СПб., 1903.
- Прокопий из Кесарии. Война с готами. М.: Изд-во АН СССР, 1950.
- Иордан. О происхождении и деяниях гетов. СПб.: Алатейя, 1997.
- Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. М.: Арктос, 1993.
- Свод древнейших письменных известий о славянах. Том І. М., 1991.
Література
- Грушевський М. Історія України-Руси. Том І. К.: Накова думка, 1994.
- Cедов В.В. Славяне в раннем средневековье. М., 1995.
- Баран В.Д. Давні слов’яни. К., 1998.
- Винокур І.С. Анти і склавіни у світлі нових археологічних досліджень // Етнокультурні процеси в Південно-Східній Європі в І тис. н.е – Київ-Львів, 1999. – С. 61-67.
- Приходнюк О.М. Пеньковская культура. Воронеж: Воронежский университет, 1998.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Скиба А. В. Анти (союз племен) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анти (союз племен) (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.08.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
