Антуан, Андре
Антуа́н, Андре́ Леона́р (фр. Antoine, André Leonard; 31.01.1858, м. Лімож, тепер регіон Нова Аквітанія, Франція — 09.10.1943, с. Ле Пуліген, департамент Атлантична Луара, тепер регіон Пеї-де-ла-Луар, Франція) — режисер, актор, теоретик театру, чільний представник театрального реалізму.
|
Антуан, Андре (Antoine, André Leonard) | |
|---|---|
| Народження | 31.01.1858 |
| Місце народження | Лімож |
| Смерть | 09.10.1943 |
| Місце смерті | Ле Пуліген |
| Напрями діяльності | театр, кіно |
Зміст
Життєпис
Був старшим з шести дітей у небагатій родині, мусив рано залишити навчання й заробляти на прожиття. З 1871 працював службовцем у редакції довідника «Боттен» у видавничій фірмі «Фірмен — Дідо», згодом з 1877 — у газовій компанії.
Цікавився театром, але 1878 не витримав іспитів до консерваторії. Відслужив 4 роки в армії. 1883 грав у аматорському театрі «Галльський гурток».
1887–1894 заснував і очолював Вільний театр, 1897–1906 — театр Антуана, 1906–1914 — директор театру «Одеон», усі — в м. Парижі.
Творчість
Театр
Мистецтвознавці вважають Антуана винахідником сучасної мізансцени. Був прихильником натуралістичного театру, у своїх постановках використовував нові теорії письменника Е. Золя.
У Вільному театрі Антуан поставив 124 нових п’єси, 69 з них — від авторів-дебютантів. Серед п’єс, поставлених уперше на французькій сцені, «Влада темряви» Л. Толстого (1888), «Нахлібник» І. Тургенєва (1890), «Привиди» (1890) і «Дика качка» (1891) Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана (1891). На зміну застарілим театральним умовностям у Вільному театрі, а згодом у Театрі Антуана прийшли природна гра, наближений до реального тон бесіди, точно виконані декорації, справжній реквізит і аксесуари, реалістичні, а не фантазійні, костюми. Мізансцени Антуана були точною реконструкцією реальності, побудовані так, щоб у глядача склалося враження, ніби він спостерігає за життєвими ситуаціями.
Надавав великого значення жестам і руху акторів, а також дрібним деталям, про які казав, що «непомітні речі створюють сенс». Творчість Антуана позначила перехід від епохи режисерів-керівників постановки, до часів коли режисер ставав співавтором п’єси, давав її власне прочитання.
Театр, на думку Антуана, мав відігравати соціальну роль, порушувати численні питання, які хвилюють сучасне суспільство. Серед його основних функцій називав бути «засобом навчання, трибуною, кафедрою, де голосно дискутують про вічні істини». Вільний театр був першим некомерційним театром в Європі, для цього Антуан ввів у театрі абонементи.
У театрі «Одеон» ставив класичні твори, зокрема відновив першу постановку 1636 «Сіда» П. Корнеля, твори В. Шекспіра, декорації до яких нагадували середньовічні. У цих постановках Антуан дбав про історичну правдивість і водночас театральність мізансцен.
Кіно
У 1914–1922 Антуан працював у кіно, зняв фільми: «Корсиканські брати» (за новелою А. Дюма-батька, 1916), «Винний» (за романом Ф. Коппе, 1917), «Трудівники моря» (за романом В. Гюго, 1918), «93-й рік» (за романом В. Гюго, знято 1914, вийшов 1920), «Мадемуазель Ле Сеглієр» (за п’єсою Ж. Сандо),«Земля» (за романом Е. Золя, 1921), «Арлезіанка» (за п’єсою А. Доде, 1922), «Ластівка і синиця» (знято 1920, вийшов 1984). На відміну від інших тогочасних режисерів, знімав свої фільми не в студії, а на природі — на Корсиці, у Провансі, у передмістях м. Парижа, в Бельгії. Залучав до акторського складу справжніх селян, моряків тощо.
Розчарований реакцією на фільми сучасників, 1922 припинив творчу діяльність в кіно, писав лише критичні статті та спогади.
Антуан і Україна
1897 з трупою артистів Вільного театру Антуан гастролював у країнах Європи, зокрема в Російській імперії (міста Петербург, Москва, Київ, Одеса).
Цитата
Український театрознавець В. Ревуцький так характеризував цей період: «В театр вливався широким струмом натуралізм, теоретичне обґрунтування якому дав Е. Золя, зазначаючи, що дія в драмі повинна виростати з характерів, конфлікт і сюжет — з життя без штучних збудників ззовні, логіка — з почуттів і настроїв… На світову сцену вийшли п’єси “частини з життя” (за висловом Е. Золя)… в першу чергу п’єси Г. Ібсена в середньому періоді його творчості, а згодом, в кінці 80-х, драми Стрінберґа, раннього Гауптмана та Г. Зудермана. Всі вони знайшли місце в репертуарі театрів А. Антуана і О. Брама».
Цит. за: Ревуцький В. П’ять великих акторів української сцени. Париж : Видання Першої Української Друкарні у Франції, 1955. С. 13–14.
Твори
- Mes souvenirs sur le Théâtre libre. Paris : Fayard, 1921. 324 p.
- Le Théâtre : en 2 t. Paris : Editions de France, 1932.
- La correspondence d’André Antoine: le Théâtre libre. Longueuil : Le Préambule, 1987. 430 p.
- Antoine, l’invention de la mise en scene. Antologie des textes d’André Antoine. Arles : Actes sud ; Paris : Centre national du théâtre, 1999. 265 p.
- Р о с. п е р е к л. — Дневники директора театра. 1887–1906. Свободный театр. Одеон. Театр Антуана. Москва : Искусство, 1939. 502 c.
Література
- Roussou M. André Antoine. Paris : l’Arche, 1954. 418 р.
- Sarrazac J.-P. Antoine André // Corvin M. Dictionnaire encyclopédique du théâtre. Paris : Bordas, 1991. P. 46–47.
- Le Théâtre. Paris : Larousse ; Bordas, 1997. 258 р.
- Chothia J. André Antoine. Cambridge : Cambridge University Press, 2009. 232 p.
- Dufief A.-S. Le théâtre au XIXe siècle, du romantisme au symbolisme. Paris : Bréal, 2014. 225 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Антуан, Андре // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антуан, Андре (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
