Ануй, Жан
Ану́й, Жан-Марі́-Люсьє́н-П’єр (Ануйль; фр. Anouilh, Jean-Marie-Lucien-Pierre; 23.06.1910, м. Бордо, тепер регіон Нова Аквітанія, Франція — 03.10.1987, м. Лозанна, Швейцарія) — драматург і сценарист. Писав французькою мовою.
|
Ануй, Жан (Anouilh, Jean-Marie-Lucien-Pierre) | |
|---|---|
| Народження | 23.06.1910 |
| Місце народження | Бордо, Нова Аквітанія, Франція |
| Смерть | 03.10.1987 |
| Місце смерті | Лозанна, Швейцарія |
| Місце поховання | Кладовище Пюллі, Лозанна |
| Alma mater | Паризький університет, Париж |
| Напрями діяльності | драматургія, театр, кіно |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Чіно дель Дука (1970), Велика театральна премія Французької академії (1980), Велика премія Товариства драматургів (1981) |
Зміст
Життєпис
Батько майбутнього письменника був кравцем, мати — піаністкою та викладачкою гри на фортепіано. Родина облаштувалась у м. Парижі по закінченні Першої світової війни, коли Аную було 8 років.
1921 вступив до ліцею Шапталь (м. Париж), після його закінчення й здобуття ступеня бакалавра з філософії 1928 упродовж року навчався на факультеті права Паризького університету, але залишив навчання. Працював 1928–1929 у рекламному агентстві Е. Дамура, 1930–1931 — секретарем Театру комедії на Єлисейських полях, яким керував режисер Л. Жуве.
Ще підлітком захоплювався театром і пробував писати невеличкі п’єси. 1926 під враженням від п’єс Ж. Жироду вирішив відмовитися від реалізму. Перша самостійна п’єса «Горностай» («L’Hermine») була поставлена у 1932. Справжній успіх прийшов до Ануя після того, як його п’єси поставив режисер Ж. Пітоєв: «Мандрівник без багажу» («Le Voyageur sans bagage»; 1937), «Дикунка» («La Savage»; 1938). Відтоді цілком присвятив себе творчості.
Працював не лише як театральний драматург, а й у кіно: будучи співробітником рекламного агентства — над рекламними фільмами, а згодом у 1930-х як автор діалогів до художніх фільмів. У 1947–1961 був автором сценаріїв чи діалогів до 7 фільмів, серед яких: «Пан Венсан» (1947), «Білі лапи» (1949), «Смерть красуні» (1961) та ін.
Творчість
Автор понад 40 п’єс. Ануй поділяв свою драматургію на:
- «чорні п’єси» [«Бал злодіїв» («Le Bal des voleurs»; 1940), «Еврідіка» («Euridice»; 1941), «Антигона» («Antigone»; 1944), «Ромео і Жаннетта» («Roméo et Jeannette»; 1946), «Медея» («Médée»; 1953) та ін.];
- «рожеві п’єси» [«Леокадія» («Léocadia»; 1940), «Рандеву у Санлісі» («Le Rendez-vous de Senlis»; 1941), «Запрошення до замку» («L’Invitation au château»; 1947)];
- «негармонійні п’єси» [«Вальс тореадорів» («La Valse de toréadors»), «Бідолашний Біто» («Pauvre Bitos»; обидві — 1956)];
- «яскраві п’єси» [«Репетиція, або Покаране кохання» («La Répétition ou L’Amour puni»; 1950), «Коломба» («Colombe»; 1951)];
- костюмовані, або історичні, п’єси [«Жайворонок» («L’Alouette»; 1953), «Беккет, або честь Божа» («Becket ou l’Honneur de Dieu»; 1959), «Хай живе Генріх ІV» («Vive Henri IV»; 1971)].
У своїх п’єсах змальовував самотність, проблеми спілкування, втрату цнотливості й чистоти, жорстокість світу, вади тогочасного суспільства, однак критикував здебільшого людські недоліки. Винайшов швидкі, контрастні та яскраві діалоги.
Трагедія «Антигона», на яку автора надихнула трагедія Софокла, під античним сюжетом приховано розповідає про боротьбу Руху Опору. У п’єсах Ануя на міфологічні та історичні сюжети песимістичне сприйняття автором дійсності свідчить про його близькість до езистенціалістської концепції світу (див. Екзистенціалізм).
Застосовував прийом, близький до «ефекту цитування»: в основу сюжетів п’єс «Антигона», «Евридіка», «Медея» покладено давньогрецькі міфи, «Ромео і Жаннетта» — алюзія на твір В. Шекспіра, «Сесіль, або Школа батьків» («Cécile ou L’École des pères »; 1954) поєднує заголовок, запозичений у Ж.-Б. Мольєра, з інтригою в дусі П. де Маріво.
У комедіях 1950–1980-х висміював міщанство. П’єса-концерт «Оркестр» («L’Orchestre»; 1962) присвячена соціально-моральній тематиці, в оригінальній формі розкриває людські стосунки. У п’єсах «Пекар, пекарка і малий пекарчук» («Le Boulanger, la Boulangère et petit Mitron»; 1968), «Не будіть пані…» («Ne réveiller pas Madame»; 1970) критикував тогочасне суспільство. Комедія «Штани» («La Culotte»; 1972) — буфонада на тему фемінізму.
Уся творчість Ануя — варіація на головну філософську тему — міф про первинну чистоту, яку псує час. Єдина альтернатива, шлях, щоб уникнути цього, — це смерть (як у «чорних п’єсах») або примирення (як у «рожевих п’єсах»).
Ануя вважають водночас класиком і новатором французької драматургії.
Україніка
Українською мовою п’єси Ануя переклали: А. Перепадя, Ж. Васильківська, Г. Донець, К. Квітницька-Рижова, Р. Маланчук, М. Понеділко, Я. Стельмах, Л. Тома. П’єси Ануя входили до репертуару багатьох театрів України : Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка («Бал злодіїв»), Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки («Запрошення до замку», «Антигона», «Пасажир без багажу»), Київського академічного театру «Колесо» («Генерали у спідницях»), Київського академічного молодого театру («Голубка»), Черкаського обласного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка («Медея»), Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка («Оркестр»), Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру («Жанна д’Арк»), театрів Львова, Одеси, Сум, Чернівців та інших міст.
Нагороди
Нагороджений міжнародною премією Чіно дель Дука (1970), Великою театральною премією Французької академії (1980), Великою премією Товариства драматургів (1981), іншими відзнаками.
Цитата
«Роман — це не для мене. Я не бажаю його писати. Я люблю лише діалоги. Сенс діалогу — це таємниця. Що робить діалог живим чи ні? Стиль. Стиль — це дуже важливо. А також те, щоб фрази було легко вимовляти акторам!» «Le roman, ce n’est pas pour moi. Je n’en ai pas envie. Je n’aime que les dialogues. C’est mystérieux, le sens du dialogue. Qu’est-ce qui fait qu’un dialogue est vivant ou non? Le style. C’est important, le style. Et aussi que les phrases soient faciles à prononcer pour les acteurs!»
(З інтерв’ю Ж. Ануя 1986 журналу «Фігаро магазін». Цит. за електронним джерелом: http://www.lefigaro.fr/histoire/archives/2017/10/02/26010-20171002ARTFIG00248-mars-1986-les-ultimes-confessions-de-jean-anouilh-au-figaro-magazine.php).
Твори
- Antigone. Paris : La Table Ronde, 1946. 123 p.
- Le Voyageur sans baggage. Paris : Gallimard, 2007. 224 p.
- Théâtre : in 2 t. Paris : Gallimard, 2007.
- La Sauvage. Paris : Gallimard, 2008. 240 p.
- Р о с. п е р е к л. — Пьесы : в 2 т. Москва : Искусство, 1969.
- Оркестр // Французская одноактная драматургия. Москва : Искусство, 1984. С. 52–81.
- У к р. п е р е к л. — Медея. Філадельфія : Київ, 1959. 22 с.
- Антігона. Мюнхен : На горі, 1962. 64 с.
- Жайворонок // Сучасність. 1991. № 7–8. С. 25–59.
- Антігона // Французька п’єса ХХ століття. Театральний авангард. Київ : Основи, 1993. С. 212–253.
Література
- Зонина Л. Жан Ануйль // Современная зарубежная драма. Москва : Академия наук СССР, 1962. 383 с.
- Ginestier P. Jean Anouilh. Paris : Seghers, 1969. 192 p.
- Beugnot B. Les critiques de notre temps et Anouilh. Paris : Garnier, 1977. 208 p.
- Барская Б. Я. Античные источники и проблематика пьесы Ануйя «Медея» // Проблемы развития реализма в зарубежной литературе ХІХ–ХХ веков. Одесса : Вища школа, 1978. 136 с.
- Скуратівський В. Л. Французька драма у нашому столітті // Французька п’єса ХХ століття. Театральний авангард. Київ : Основи, 1993. С. 5–19.
- Ардаб’єва А. Ануй Ж. // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. Т. 1. 824 с.
- Visdei A. Jean Anouil. Une biographie. Paris : Editions de Fallois, 2012. 400 p.
- Lormier D. Les années interdites: auteurs, journalistes et artistes dans la Collaboration. Paris : L’Archipel, 2018. 270 p.
- Latour G., Bricaire J.-J. Jean Anouilh ou L’Anarchiste réactionnaire // Anthologie biographique des auteurs dramatiques 1945–1975. URL: http://www.regietheatrale.com/index/index/thematiques/auteurs/Anouilh/Jean-Anouilh-accueil.html
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Ануй, Жан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ануй, Жан (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 01.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
