Аніме
А́німе́ (яп. アニメ, від англ. anima(tion) — анімація або фр. (dessin) animé — мультфільм) — напрям і стиль японського анімаційного мистецтва. Потужне культурне явище, що має власні традиції, канони та класику.
Аніме зародилося на початку 20 ст. як наслідування винайденої на Заході анімаційної техніки та експериментів з нею. Сучасні жанрові й стилістичні традиції аніме як мистецтва, насамперед серіального, були закладені після Другої світової війни, зокрема, режисером Т. Осаму.
Більшість серіалів, які становлять основу продукції аніме, є екранізаціями японських графічних історій (коміксів) — манга. Практикується також екранізація книжок та оригінальних сценарних історій.
Для аніме характерне багате жанрове й видове різноманіття, залежно від типу розповсюдження (для публічного чи приватного кіно- і відеоперегляду, телебачення, Інтернету). На відміну від анімаційної продукції решти світу, значна частина аніме призначена для підлітків і дорослих людей, створюється часом для досить вузької аудиторії та, залежно від віку й категорії глядачів, яким вона адресується, вирізняється особливим стилем оповіді, антуражем, психологією та різновидом стосунків персонажів, наявністю й деталізацією сексуальних сцен тощо.
Попри певну жанрову розмитість аніме, серед усталених жанрів виокремлюються: фантастичний бойовик, фентезі, казкова мелодрама, містична самурайська драма, еротика, кіберпанк.
Особливістю аніме є графічне вирішення екранного малюнка з дотриманням анатомічних пропорцій людського тіла й акцентованою деталізацією очей. Аніме здобуло широке міжнародне визнання наприкінці 20 ст. Провідний майстер сучасного мистецького аніме — режисер і продюсер Х. Міядзакі («Навсікая з Долини Вітрів», 1984; «Мій сусід Тоторо», 1988; «Принцеса Мононоке», 1997). Серед представників жанру аніме також режисери: М. Госода («Літні війни», 2009; «Дитя чудовиська», 2015), І. Такагата («Віолончеліст Госю», 1982; «Переказ про принцесу Кагуя», 2013), Г. Анно («Євангеліон», 1996), А. Шимбо («Викрадач душ», 2001; «Дівчинка-чарівниця Мадокі Магіка», 2011), Ю. Ямамото («Канагі», 2008; «Фрактал», 2011), Т. Нагай («Мед і конюшина», 2005–2006; «Небачена квітка», 2013; «Серце хоче кричати», 2015), Ц. Мідзушима («Інша», 2002; «Триплексоголік», 2005; «Дівчата й танки», 2015) та ін.
Анімаційні серіали для дитячої аудиторії демонструються на українських спеціалізованих телеканалах.
Література
- McCarthy H. Anime! A Beginner’s Guideto Japanese Animation. Lоndon : Titan Books, 1993. 64 р.
- Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию. Москва : Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр исследований кинокультуры», 2002. 396 с.
- Brown S. T. Cinema Anime: Critical Engagements with Japanese Animation. NewYork : Palgrave Macmillan, 2006. 248 p.
- Clements J. The Anime Encyclopedia: A Guide to Japanese Animation Since 1917. 3rd ed. Berkeley : Stone Bridge Press, 2015. 1136 р.
- Nguyên I., Kawa-Topor X., Guézengar F. 100 ans d’animation japonaise // Cahiers du Cinéma. 2017. № 739. P. 82–94.
- Clements J. Anime: a History. London : The British Film Institue, 2018. 256 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Войтенко В. М. Аніме // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аніме (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
