Аорист
Ао́рист (грец. ἀόριστος, букв. — невизначений) — у давніх слов’янських мовах видо-часова форма дієслова, яка означала нетривалу або разову дію, що виявляла себе до моменту мовлення (минулий час) і в момент мовлення уже не була актуальною.
Залежно від свого походження аорист змінювався за двома парадигмами. У праслов’янській мові збереглися форми тематичного кореневого і сигматичного (із суфіксом *-ș-, який відповідно до закону Педерсена ще у праслов’янський період перейшов у -x-, що у відповідних фонетичних умовах після розпаду праслов’янської мови перейшов у -ш-) аориста. Особові форми обох мали багато спільного, наприклад:
| Однина | Множина | Двоїна | |
|---|---|---|---|
| 1 ос. | могъ | могомъ | моговѣ |
| 2 ос. | може | можете | можета |
| 3 ос. | може | могѫ | можете |
| Однина | Множина | Двоїна | |
|---|---|---|---|
| 1 ос. | знахъ | знахомъ | знаховѣ |
| 2 ос. | зна | знасте | знаста |
| 3 ос. | зна | знаша | знаста |
У дієсловах із коренем на приголосний у праслов’янській мові замість суфікса -хъ- у сигматичному аористі частіше виступає суфікс -охъ-. Так утворився новий сигматичний аорист:
| Однина | Множина | Двоїна | |
|---|---|---|---|
| 1 ос. | несохъ | несохомъ | несоховѣ |
| 2 ос. | несе | несосте | несоста |
| 3 ос. | несе | несоша | несоста |
У давньоруській мові від дієслів із основою або коренем на голосний утворювалися форми старого аориста (сътворихъ, видѣхъ), а від дієслів із основою на приголосний — форми нового аориста (рѣкохъ, несохъ, идохъ). До традиційних закінчень у 3-й особі однини і множини могло ще додаватися закінчення -ть: несеть, сьтворить, несошать, створишать. У мові українських грамот 14–15 ст. форми аориста майже не вживалися. Протягом наступних століть їх інколи використовували як літературний прийом. У новій українській літературній мові аорист вживається для стилізації під давню мову:
Владимир князь перед народом Убив старого Рогволода, Потя народ, княжну поя, Отиде в волості своя (Т. Шевченко).
Самостійною формою дієслова аорист залишається у південнослов’янських та лужицьких мовах. У сучасній українській мові залишки аориста збережено в єдиній його формі — 2 особа однини дієслова бути — «би», «б», яка слугує формотворчою часткою для дієслів умовного способу (сказав би, зробила б) та функціонує у складі сполучників типу щоби, щоб, аби, якби та ін. У деяких говірках південно-західного наріччя збережено форму «бих» — 1 особа однини дієслова бути, яку використовують для творення умовного способу.
Література
- Русанівський В. М. Джерела розвитку східнослов'янських літературних мов. Київ : Наукова думка, 1985. 234 с.
- Біленька-Свистович Л. В., Рибак Н. Р. Церковнослов'янська мова. Київ : Криниця, 2000. 334 с.
- Леута О. І. Старослов'янська мова. Київ : ІНКОС ; Центр навчальної літератури, 2007. 256 с.
- Царалунга І .Б. Старослов'янська мова. Львів : Новий Світ–2000, 2007. 188 с.
- Пономаренко С. С. Акцентуація інфінітивних, аористних та імперфектних форм: акцентні відмінності у староукраїнській і староросійській мовах (на матеріалі Апостолів 1574 і 1564 рр.) // Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». Серія: Філологія. Мовознавство. 2014. Т. 221. Вип. 209. С. 79–84.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Аорист // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аорист (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
