Апартеїд

Апартеї́д, апартхейд (мовою африкаанс аpartheid — роздільне проживання, від нідерланд. apart — роздільний) — ідеологія та державна політика панівного режиму білої меншості впродовж 1948–1989 у Південно-Африканській Республіці (до 1961 — Південно-Африканському Союзі), яка передбачала сегрегацію й дискримінацію населення за расовою та етнокультурними ознаками.

Історична довідка

Уперше термін «апартеїд» було використано 1944 лідером т. з. очищеної Націоналістичної партії Д. Ф. Маланом (1874–1959), який очолив уряд після перемоги на виборах. Після завершення Другої світової війни перед меншиною нащадків європейських переселенців постала потреба обґрунтування монопольних прав на експлуатацію ресурсів країни й утримання політичної влади. Політика апартеїду передбачала запровадження сегрегації, тобто зміцнення расових бар’єрів у всіх сферах життя суспільства. Покликаючись на Біблію і учення Реформатської церкви, ідеологи апартеїду стверджували, що кожній расі властивий особливий, наперед визначений історичний шлях розвитку і спосіб життя. Це начебто зумовлювало згубність асиміляції однієї раси іншою, передусім для «вищої» білої раси.

На ранньому етапі запровадження апартеїду було ухвалено закони «Про заборону змішаних шлюбів» (1949) і «Про боротьбу з аморальністю» (1950), а також «Акт про реєстрацію населення» (1950), норми яких були подібними до норм Нюрнберзьких расових законів 1935. Ці документи забороняли змішані шлюби й сексуальні зв’язки (крім раніше укладених шлюбів) між «білими» й «не-білими».

Характеристика

Апартеїд полягав у закріпленні офіційного поділу населення на кілька расових груп, які різнилися за правовим статусом і соціальним становищем: білі, азійці (нащадки заробітчан із Британської Індії та малайці), етнічні бушмени й готтентоти, мулати і темношкірі. Політика апартеїду забезпечувала беззастережне домінування громадян європейського походження в політиці та економіці країни.

Проявом апартеїду стала політика «бантустанізації» — організація автономних територіальних утворень для темношкірого населення ПАР, до яких упродовж 1960–1970-х примусово переселялися корінні африканці з інших районів країни. На території ПАР було утворено 10 бантустанів, чотирьом із яких (Транскей, Бопутатсвана, Венда, Сіскей) було надано формальну незалежність, не визнану жоднною державою, окрім ПАР.

Міжнародно-правова оцінка

Світове співтовариство вперше звернуло увагу на вияви апартеїду 1946, коли відповідне питання було включено до порядку денного Генеральної Асамблеї ООН. Від 1962 як постійний орган створено Спеціальний комітет ООН проти апартеїду. 1973 Генкральна Асамблея ООН ухвалила міжнародну Конвенцію про припинення злочину апартеїду та покарання за нього. Цей документ офіційно визнав апартеїд злочином проти людства і джерелом загрози міжнародному миру та безпеці. 1977 Рада Безпеки ООН засудила апартеїд і запровадила обов’язкові санкції проти ПАР.

Після приходу до влади Ф. В. де Клерка (1989) розпочався відхід від політики апартеїду. 30.06.1991 дію всіх расових законів було скасовано.

Література

Грибанова В. Образование в Южной Африке. От апартеида к демократическим преобразованиям. Москва, 2003;
Allen J. Apartheid South Africa: An Insider’s Overview of the Origin and Effects of Separate Development. Lincoln, 2005;
Жуков Д. Апартеид: история режима. Москва, 2007;
Keable K. London Recruits: The Secret War Against Apartheid. Pontypool, 2012;
Worden N. The Making of Modern South Africa: Conquest, Apartheid, Democracy. Chicester, 2012.

Автор ВУЕ

В. І. Головченко

Покликання на цю статтю: Головченко В. І. Апартеїд // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Апартеїд (дата звернення: 27.04.2024).