Армія Крайова

А́рмія Крайо́ва (пол. Armia Krajowa) — польська підпільна військово-політична організація, що діяла в роки Другої світової війни на території Польщі, Західної України, Західної Білорусі, Литви. Створена на межі 1939–1940. Підпорядкована польському еміграційному уряду в м. Лондоні (Велика Британія).

Програмні цілі

Згідно з планами польського уряду у вигнанні Армія Крайова утворена як загальнонаціональна, надпартійна організація, тому була єдиною силою, яку формально можна вважати продовжувачем традицій довоєнного Війська Польського. Мета — забезпечення відродження незалежної Польщі в кордонах до 01.09.1939 через організацію дій самооборони і підготовку підпільної повстанської армії. Лідери Армії Крайової розцінювали дії Німеччини і СРСР як несправедливі й агресивні щодо польського народу. Концепція «двох ворогів» передбачала, що Армія Крайова за підтримки Великої Британії та США організує загальнонаціональне повстання проти виснажених спільним протистоянням СРСР та Третього Рейху.

Характеристика

Армія Крайова — одна з найчисленніших армій, які діяли в підпіллі — від 150 до 350 тис. осіб.

Попри партизанський характер Армія Крайова мала добре розбудовану структуру: керівним органом армії була головна комендатура, діяли структурні підрозділи та окремі служби, що організовували конспірацію, провадили розвідку, накопичували зброю та ін.

Керівниками Армії Крайової в різні періоди були: генерал Ст. Ровецький (псевдонім «Ґрот», від 14.02.1942 до 30.06.1943), генерал Т. Коморовський (псевдонім «Бур», від 01.07.1943 (формально від 17.07.1943) до 02.10.1944), генерал Л. Окулицький (псевдонім «Медведик», від 03.10.1944 до видання наказу про розформування АК 19.01.1945).

Повстанці не мали єдиної уніформи; цивільний одяг доповнювали елементами довоєнної уніформи або німецького трофейного обмундирування; усі вояки носили червоно-білі нарукавні пов’язки.

Діяльність

Для реалізації своїх цілей керівництво Армії Крайової розробило план військової операції «Буря», що мала на меті встановити польську владу на всій території колишньої ІІ Речі Посполитої. Акція тривала з початку січня 1944 до січня 1945. У січні — травні 1944 відбулися короткі сутички 27 Волинської дивізії Армії Крайової з німецькими військами. Наказ про початок реалізації плану «Буря» командувач Львівським округом Армії Крайової полковник В. Філіпковський отримав 07.07.1944. У березні 1944 командування Армії Крайової розробило план «Гостра Брама», який передбачав захоплення м. Вільнюса з’єднаннями Армії Крайової та утримання міста до приходу Червоної армії. Армія брала участь у боях за звільнення міст Ковеля, Львова, Вільнюса. Формування Армії Крайової намагалися діяти разом із військами 1-го Українського фронту.

Організувала Варшавське повстання, під час придушення якого німецькі війська зруйнували структури Армії Крайової, загинули десятки тисяч мешканців столиці, однак основне політичне завдання не було досягнуте. У боротьбі з близько 47 тис. повстанців брало участь бл. 45 тис. німецьких військовослужбовців. Під час повстання загинули близько 16 тис. бійців Армії Крайової. Приблизно стільки ж — близько 17 тис. убитими — втратили й німці. Близько 20 тис. бійців Армії Крайової потрапило в полон. Командувач Армії Крайової генерал Т. Бур-Комаровський і більшість повстанців опинилися в німецьких таборах і дожили до кінця війни.

19.01.1945 було оголошено про розпуск Армії Крайової; більшість її членів роззброїла Червона армія, частину інтернували. Попри формальне розформування, колишні члени Армії Крайової продовжили в повоєнні роки діяльність, скеровану на повернення країні самостійності, в підпільних організаціях «Нє» (Незалежність), «ДСЗ» (Делегатура сил збройних), «ВіН» (Воля і незалежність) та ін. В історіографії вони отримали назву «проклятих солдат».

Армія Крайова і Україна

Програмні засади Армії Крайової суперечили прагненням українського, литовського, білоруського національних підпіль, що неминуче призвело до сутичок із ними. Підготовка і реалізація плану «Буря» загострили українсько-польський збройний конфлікт (в історіографії відомий як Волинська трагедія) і унеможливили спільну боротьбу українців та поляків проти гітлерівських окупантів.

Література

1. Węgierski J. W lwowskiej Armii Krajowej. Warszawa : Instytut Wydawniczy «Pax», 1989. 314 p.
2. Hazz M., Ślusarska J. Armia Krajowa, 1939–1945: bibliografia selektywna. Warszawa : Wojskowy Instytut Historyczny, 1992. 115 p.
3. Ney-Krwawicz M. Komendanci Armii Krajowej. Warszawa : Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne, 1992. 215 p.
4. Ільюшин І. І. Протистояння УПА і АК (Армії Крайової) в роки Другої світової війни на тлі діяльності польського підпілля в Західній Україні. Київ : Інститут історії України, 2001. 288 с.
5. Ільюшин І. І. УПА і АК. Протистояння в Західній Україні (1939–1945 рр.). Київ : Києво-Могилянська академія, 2009. 399 с.
6. Bór-Komorowski T. Armia Podziemna. 8 wyd., popr. i uzup. Warszawa : Bellona ; De Agostini Polska, 2014. 488 p.
7. Lada W. Bandyci z Armii Krajowej: ile jest prawdy w czarnej legendzie polskiego podziemia? Kraków : Znak Horyzont, 2018. 352 p.

Автор ВУЕ

О. М. Каліщук

Покликання на цю статтю: Каліщук О. М. Армія Крайова // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Армія Крайова (дата звернення: 11.05.2024).